Бог ніколи не розчаровується

Святе Письмо описує нам, що Бог ніколи не розчаровується. Таких людських емоцій, як: відчай, сум, нудьга, зневіра, безнадійність, поразка – в Нього просто немає, як і не було їх і в Ісуса Христа.

На жаль, ми не можемо цим похвалитися. Хоча ми і називаємо себе послідовниками Ісуса, хоча і маємо близькі відносини із Господом, ми все ж таки у своєму житті переживаємо періоди самотності та смутку.

Нас долають буденні справи та клопоти. Ми не можемо виправдати своїх мрій, надій та сподівань, навколо нас постійні хвороби та страждання. Ми починаємо розчаровуватися самі у собі, переконуючи себе, що ми й надалі будемо такими невдахами. Для нашого розчарування є так багато різноманітних причин і всі вони нам видаються доволі важливими.

Проте у Бога немає розчарувань. Немає почуття безнадійності. Немає страху. Немає відчаю від того, що Його цілі не будуть досягнуті.

Як говорить Святе Письмо, Господь: «…оповіщає вже спочатку те, що буде: далеко наперед, що ще не сталось» (Іс. 46:10). Він бачить завтрашній день ясніше, аніж ми бачимо вчорашній. І Він знає, що Його цілі будуть досягнуті.

Він знає, що прийде час і «земля так буде повна знання Господа, як води покривають море» (Іс. 11:9). І «вовк буде жити вкупі з ягнятком, леопард біля козеняти лежатиме; телятко й левеня будуть пастися разом, і поганяти їх буде мала дитина» (Іс. 11:6).

 Він знає, що наближається той день, коли «Він витре кожну сльозу з очей їхніх; і смерті не буде більше, ні скорботи, ні плачу, ні болю не буде більше, бо все попереднє минуло» (Одк. 21:4).

Він знає, що наближається час, коли «визволені Господом повернуться нею і прийдуть на Сіон з веселим співом; і вічна радість буде в них над головою. Веселощі й радощі будуть з ними, а смуток і зідхання зникне» (Іс. 35:10).

Відчай приходить, коли ми сумніваємося в кінцевому результаті своїх справ, коли ми відчуваємо, що всі наші зусилля були марними, коли ми зауважуємо, що всі наші старання були даремними.

У Бога все не так, бо Він наперед знає кінцевий результат. Він знає, що всі наші прагнення, старання, вчинки, молитви та дії, хоча і є такими нікчемними та мізерними, але принесуть нам вічні скарби.

Якщо б ми точно знали, що наша команда переможе, – і переможе із гарним результатом, – то чи розчарувалися б ми тоді у поганій частині гри? Натомість ми б очікували того рішучого повороту подій, коли рахунок обернеться у нашу користь.

Ось чому апостол Павло закликає нас відкинути свій відчай та розчарування: «… будьте тверді, непохитні, визначайтесь у ділі Господнім повсякчасно та знайте, що труд ваш у Господі не марний» (І Кор. 15:58).

Ось чому апостол Петро, навіть посеред гонінь та переслідувань, завжди фокусував свій погляд на славнім майбутнім, котре приготоване кожному із нас: «Тому, підперезавши стан вашого ума, тверезі, надійтеся повнотою на благодать, що вам буде принесена в об’явленні Ісуса Христа» (І Петр. 1:13).

Ось чому апостол Іван нагадує кожному із нас про преображення, котре очікує нас, коли повернеться Господь: «Любі! Ми тепер – діти Божі, і ще не виявилося, чим будемо. Та знаємо, що коли виявиться, ми будемо до Нього подібні, бо ми побачимо Його, як є. І кожен, хто має на Нього цю надію, себе очищує, так само, як і Він чистий» (І Ів. 3:2-3).

Це не тільки стимул для віри, мужності й надії. Це також стимул до святості.

Зображення ілюстративне: Pixabay

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.