Чому більшість християн живуть, немов погани?

В нас, християн, є перспектива: ми бачимо себе, світ, своє призначення в світі в контексті Царства Небесного. Нам потрібно вчитися бути адекватними та розсудливими, не фантазувати і не панікувати, не турбуватися і не лінуватися, не витрачати намарно час і не метушитися. Ми живемо в перспективі Царства Небесного.

З того часу, коли ми повірили в Бога, для нас відкрилося небо. Проте ми ще не можемо літати. Для нас відкрилася вічність, але ми продовжуємо старіти, хворіти та помирати. Для нас відкрилося духовне царство, але ми і надалі продовжуємо турбуватися про свої тіла.

Ми знаємо, що нас очікує в майбутньому, проте мучимося через те, що воно ще не настало, що ми не знаємо «ані часу, ані терміну». Ми покликані стати частиною Божого Царства, проте і надалі залишаємося громадянами земних держав та підданими земних володарів.

Говорячи про високі біблійні істини, ми повинні залишатися людьми. Ми не повинні думати про себе, ніби ми ангели чи святі. Як це робили люди інших епох та культур, ми маємо потребу в одязі, їжі, даху над головою. А в теперішній час нам слід додати ще й потребу в інтернеті, в соціальних мережах.

І ось, ми зустрічаємо слова Христа: «Отож не турбуйтеся, промовлявши: Що будемо їсти, що пити й у що зодягнемося?. Про все те побиваються погани. Отець же ваш небесний знає, що вам усе це потрібне. Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться» (Мт. 6:31-33).

Царство Небесне – це саме та перспектива, від якої все інше набуває цінності.

Христос не відкидає наших потреб у їжі та питті, одязі та домі, проте переображає їх так, що вони займають потрібні місця. Все, що нас повинно турбувати – це Царство Небесне, а все інше нам додасться.

Проте чи шукаємо ми це Царство? Чи готові ми сказати про свої життєві потреби чи амбіції як ті, що додаються до цього Царства. Чи ми шукаємо визнання, комфорту, задоволень, а християнство купляємо в «додачу», бо по-іншому не можна?

Христос не хоче, щоби ми були «як погани», котрі не знали Бога. Про них немає кому піклуватися, тому вони турбуються тільки самі про себе, постійно змагаючись за виживання та повагу.

Наш Небесний Отець знає всі наші життєві потреби і не відкидає їх.  Він бачить наші немочі і гріхи, проте відкриває перспективу вічного Царства. Чи готові ми піднятися вище, подивитися дальше, глибше і ширше?

На жаль, більшість християн продовжують жити, немов погани. Вони використовують Бога для задоволення своїх найпростіших потреб. Вони не знають, що таке Царство.

А Царство – це найголовніше. Христос закликає нас, перш за все, шукати Царства Небесного. А про все інше Він обіцяє потурбуватися Сам. Ми ніколи не отримаємо того, що нам приготовано в додачу. Ми прагнемо тільки безкінечно турбуватися та метушитися.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *