В Святому Письмі ми знаходимо історію двох колін, сина Рувима та Гада, котрі йшли за Мойсеєм в Обітовану Землю, як і решта десять колін. Зовсім маленькими ці два брати покинули Єгипет, переступивши через поріг, помазаний кров’ю ягняти, пройшовши Чорне море, немов суходолом. Змужнівши, вони воювали проти Сигона та Ога, в пустині. Їхнє покоління, на відміну від їх батьків, були вірними Богові у всій мандрівці до Обітованої Землі.
Проте, що ми бачимо дальше. Прийшовши в добру та приємну країну, яка підходила до задоволення усіх їхніх потреб, вони потрапляють у спокусу не продовжувати дальше свою місію. Цим людям не потрібне було місто на горі; земля, де тече молоко та мед; вони хотіли землю для випасання худоби. Тому вони попросили Мойсея звільнити їх від обов’язків: «Земля, що Господь завоював перед громадою Ізраїля, – земля, добра для скотини, а в нас, рабів твоїх, така її сила! Якщо ми знайшли, – кажуть, – ласку в твоїх очах, то дай цю землю рабам твоїм у власність; не переводь нас через Йордан!» (Числ. 32:4-5). Доволі просте прохання. Проте ані Господь, ані Мойсей так не вважали.
Гріх бездіяльності.
Мойсей відповів синам Гада та Рувима: «Як? То брати ваші підуть на війну, а ви собі сидітимете тут? Хочете знеохотити синів Ізраїля, щоб вони не йшли в ту землю, яку Господь дав їм? Ось так зробили й батьки ваші, коли я посилав їх із Кадеш-Барне розглянути землю… І оце замість батьків ваших повстали ви, нащадки грішників, щоб іще збільшити палючий гнів Господній на Ізраїля! Коли відвернетесь ви від нього, то він і далі триматиме цей народ у пустелі, і ви погубите цей увесь люд» (Числ. 32:6-8; 14-15).
Які ж обвинувачення висуває їм Мойсей?
- Вони відмовилися від своєї місії. В той час, коли десять колін мали виходити на битву, Гад та Рувим просто «залишилися там». Ці воїни не залишилися байдикувати «там», а збиралися займатися: випасом тварин, зведенням житла, укріпленням міст, розвитком землі.
Вони не були із тих лінивих та боягузливих людей, котрі просто сидять та спостерігають, як їхні брати б’ються. Проте відмовляються від великої місію заради того, щоби випасати стада овець. Мойсей говорить про них, як про таких, хто марнує свій час, неправильно використовуючи його.
- Вони нанесли шкоду своїм братам по зброї. Їхніх вчинок міг зломити бойовий дух людей з інших колін, котрі бачили, що Гад та Рувим противляться тому, до чого покликав їх Бог. Мойсей запитує їх: «Хочете знеохотити синів Ізраїля, щоб вони не йшли в ту землю, яку Господь дав їм?» (Числ. 32:7).
Їхня неучасть й небажання не залишаються нейтральними. Рувим та Гад не тільки грішили самі, але й розхитували послуг інших. У боротьбі проти ворогів потрібні були усі дванадцять колін, щоби показати своє єдність, силу та вірність Господеві.
- Вони згрішили перед Богом. Мойсей відразу вказує на це: «Ось так зробили й батьки ваші, коли я посилав їх із Кадеш-Барне розглянути землю» (Числ. 32:8).
Їхні батьки пішли роздивлятися землю, і всі, крім Халева та Ісуса Навина, повернулися зі словами, котрі відбивали бажання людей йти дальше й відвойовувати землю, котра була обіцяна Аврааму. Їхні батьки також підійшли до краю Ханаану й повернулися назад, хоча Бог закликав їх йти дальше, бо були занадто боягузливими.
У відповідь Мойсей не вибирає якихось особливих висловів. Він тільки називає їх «нащадками грішників», «породження єхидни», через яких Ізраїль знову буде блукати пустинею. «Коли відвернетесь ви від нього, то він і далі триматиме цей народ у пустелі, і ви погубите цей увесь люд» (Числ. 32:15). Вони повинні покаятися у гріху бездіяльності та йти дальше з народом Божим.
Як ті, хто нічого не робив, покаялися.
Чоловіки Рувима та Гада визнали свій гріх та розкаялися: «Приступили вони тоді до Мойсея та й кажуть: «Побудуємо тут кошари для стад наших та оселі для родин наших, а самі чимдуж озброїмось і рушимо поперед синів Ізраїля, аж доки не приведемо їх на їхні місця; родини ж наші залишаться в укріплених оселях із-за мешканців країни. Ми не повернемось до господи нашої, поки кожен із синів Ізраїля не дістане свою спадщину» (Числ. 32:16-18). І вони виконують те, що обіцяли, показавши свою вірність Господеві.
Чи повинні ми просто сидіти?
Можливо, Господь багатьох із нас, сучасних синів Гада та Рувима, запитує: «Невже ваші брати підуть на війну, а ви залишитесь тут?». Чимало з нас облаштували своє життя так, що тільки час від часу промовляємо: «Хай прийде Царство Твоє». У кожного із нас є сім’я, діти, робота – без сумнівів, ми робимо щось корисне та добре. Найважливіше те, що ми не турбуємо ані світ, ані диявола й самі не сильно переживаємо цим. І сатана подає нам землю для випасу тварин, гарячу й смачну їжу, тепле й затишне ліжко, а ми? А, що ми? Спокійно залишаємося сидіти й не намагаємося перейти ріку.
Проте наш Цар, наш Господь та Спаситель, дає нам поручення: «Дана мені всяка влада на небі й на землі. Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав. Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт. 28:18-20).
І ця місія ще не завершена.
Фото ілюстративне: Pixabay