Нарікання та рабство чи відповідальність та свобода?

Коли ми говоримо про початок історії людства, ми бачимо сходження людини у гріх, ми бачимо, як після первородного гріха страх, зло, смерть і вся бурхлива лавина темряви навалюється на людину. І що говорить людина, що говорить Адам, Богу? «Жінка, яку ти дав мені, щоб була зо мною, дала мені з дерева, і я їв» (Бут. 3:12). А жінка говорить: «Змій обманув мене, і я їла» (Бут. 3:13). Як бачимо, вже з самого початку історію людства, ми, як люди, здатні дуже часто шукати відповідальних та винних за свої гріхи та помилки. І часто звучать звинувачення: «Ось, мій чоловік, він такий поганий». «Ось, моя дружина, вона така зла й вперта». «Ось, у нас, влада, лікарі, вчителі, всі не такі, як у інших». «Ось, у нас економіка зруйнована, у нас скрізь корупція». На кінець, коли ми вичерпаємо всі свої аргументи серед людей, тоді ми починаємо атакувати Бога.

В книзі Второзаконня ми знаходимо: «Він – скеля; звершені його діла, бо всі його дороги – справедливість; Бог – вірність, без жадної омани, він справедливий і правий!» (Втор. 32:4). Бог не може й не буде вводити нас у гріхи, спокуси та випробування. Він не посилає нам хвороби, не проклинає, якщо ми йдемо шляхом праведності. І тут нам важливо викарбувати такий образ нашого Творця й Спасителя у своєму серці, у своєму розумі.

Наша відповідальність

Як люди, ми відповідальні за те, щоби перестати перекладати на Бога все те, за що ми самі несемо відповідальність. Дуже важливо, щоби ми розуміли це і, усвідомлюючи, що ми несемо у собі іскру Божу, перестали оправдовувати себе.

Бог нам дав відповідальність за цей світ. Ми відповідаємо за те, що будемо торжествувати у цьому світі. Ми обдаровані свободою. І нам із вами обирати, що робити із цією свободою. Якщо ж ми вибираємо свободу, то з нею ми й погоджуємося прийняти відповідальністю, яку вона несе. Перш за все ми відповідальні за те, щоби перестати бачити себе жертвою інших людей та обставин, корупції, несправедливості. Ми повинні перестати вірити в те, що люди – маріонетки в чиїхось руках. Ми маємо прийняти це, засвоїти та використовувати у своєму житті. Адже Святе Письмо ясно говорить, що невірність Богу провадить до поразок та суду, а вірність – до праведності та благословення.

Нарікання й безвідповідальність – мислення раба.

Чи знаємо ми, кому притаманна найбільша безвідповідальність? Кому притаманне мислення жертви? Хто постійно нарікає на те, що йому щось не стає, що його недолюбили, недодивилися, недопіклувалися? Таке постійне нарікання притаманне тільки рабові. У книзі Чисел ми знаходимо опис трагічної та важкої мандрівки Ізраїлю пустинею, саме тут те гріховне давало про себе знати, те рабство тягнуло їх в Єгипет. І це внутрішнє рабство стає для кожного із нас великою небезпекою.

Якщо ми за собою помічаємо нарікання, вічне незадоволення, якщо ми не вміємо і не хочемо радіти, не прагнемо покорити свою душу Божій радості та служити Богові навіть тоді, коли ми не розуміємо, що відбувається, – це мислення раба. Бог не обіцяє, що ми все зрозуміємо. Він обіцяє, що Він перебуватиме з нами скрізь, де б ми не знаходилися. І Він очікує від нас цієї небесної радості тоді, коли ми не розуміємо, що відбувається. І Він очікує від нас відданості та радості замість нарікання, цього рабського постійного ниття, зацикленості на собі і відмови від відповідальності.

Звільнення від рабства – справжня свобода.

«Хіба не знаєте, що ви слуги того, кому віддаєте себе за слуг на послух, кого слухаєтеся: чи то гріха – на смерть, чи то послуху – на праведність?» (Рим. 6:16).

Коли Бог дарує свободу, Він дає нам не тільки свободу від гріха, але й свободу до праведності та святості. Праведність – це життя, це вчинки, це все те, що ми щоденно робимо і чим живемо.

І дальше читаємо: «Але дяка Богові, що ви, бувши колись слугами гріха, з усього серця послухалися тієї науки, якій ви піддалися, та що, звільнившись від гріха, стали слугами праведності. Я говорю по-людському, через неміч вашого тіла. Бо так, як ви колись віддавали ваші члени на служіння нечистоті і беззаконню, щоб жити беззаконно, так тепер віддайте ваші члени на служіння праведності, на освячення» (Рим. 6:17-19).

Праведність – це не тільки стан, котрий дав Бог. Ми віримо, що Бог через нашу віру дає нам праведність, як дав її Аврааму. Нам потрібно тільки довіритися Йому, покаятися, повірити. І Він тоді одягне нас в праведність, як в одежу. Проте Він також очікує, що ми будемо ділитися своєю праведністю серед беззаконня світу.

І Він очікує, що ми навчимося відповідати за наш світ, за своїх близьких, наші сім’ї, наше служіння, наші міста та країни, наших ближніх, котрих є так багато навколо нас. У Бозі ми маємо велику силу, яка впливає на цей світ. Проте нам слід позбутися своїх ран, образ, страхів, звільнитися від рабства та беззаконня. У Бозі ми маємо таку силу, зрівнятися з якою ніхто не здатен, бо Дух Святий дарує перемогу й силу, радість та мир, безпеку та відповідальність. Проте нам потрібно докласти зусиль, щоби отримати все це.

Зображення ілюстративне: Pixabay

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.