Про пристрасті

Дуже часто в Церкві можемо почути прохання до Господа, щоб звільнив нас від пристрастей. «Від юності моєї вельми воюють зі мною пристрасті, але ти сам, Спасе мій, захорони мене і спаси» (степенна гл.4).

В Святоотцівській літературі під словом «пристрасть» розуміється гріховний стан, котрий підкорив собі нашу волю. Іван Ліствичник писав: «Пристрастю називають вже сам порок, який від тривалого часу загніздився в душу і через звичку став, немов би її природною властивістю, так що душа вже самотужки й сама по собі прагне до нього»[1].

Отже, пристрасть – це гріховні навики душі, котра протягом довгого часу часто впадала в один і той самий гріх. Так, наприклад, той, хто постійно роздратовується спалахує гнівом навіть при незначних якихось справах, він опанований пристрастю гніву. Той, хто завжди готовий напитися до втрати свідомості, тільки б була горілка чи вино, той опанований пристрастю п’янства. Той, хто любить смачно та безміри їсти, того поборола пристрасть обжерства. То, хто завжди думає, якби щось придбати з майна, якби здобути лишні гроші правдами-неправдами, той живе із пристрастю користолюбства. Той, хто любить про себе думати та говорити високо, а інших, навпаки, осуджує та принижує, тим опанувала пристрасть гордості.  Таким чином, будь-який гріх породжується будь-якою пристрастю.

Пристрасті – це той грунт, на якому проростають ті чи інші гріхи.

Жодна людина не народжується з будь-якою пристрастю. Кожен із нас народжується з певною схильністю до гріха, котру ми унаслідували від наших прародичів. В кожного із нас є насіння пристрастей, які можуть потім прорости та вирости у велике дерево, котре своїми віттями охопить всю нашу гріховність, так що вже будь-який гріх буде вкриватися під цим деревом пристрастей. Буде помилковим думати, що ці пристрасті – природні, що вони приходять до нас самі собою. Чи вкорениться пристрасть в нашому серці залежить від нас. Так, чи вкорениться в нас пристрасть гордості та гнівливості залежить від того чи ми будемо сваритися із своїм ближнім. Якщо хтось постійно грішить одним і тим самим гріхом, то в його душі робиться погана звичка, котра мучить людину. Від довгого перебування в будь-якому гріху та частому його повторенні виникає звичка до гріха. Таким чином в нашій душі оселюється пристрасть п’янства, обжерства, злодійства, осудження, гніву, блуду та інших.

Зазвичай, людина не помічає своєї пристрасті. Спочатку людина задовольняє свої гріховні бажання, які видаються незначними, але вже перше задоволення такого бажання залишає в душі враження, котре може стати початком поганої звички. Так будь-хто досить непомітно втягується в куріння, в азартні ігри, п’янство чи розпусту.

Чи думав хтось, коли вперше в руки взяв гральні карти, що ця гра перетворитеся на його пристрасть? Чи думав той, хто вперше з цікавості підійшов до ігрових автоматів, що це потім перетвориться у пристрасть, яка зруйнує його життя? Чи думав той, хто вперше в інтернеті шукав порно-сайти, що це у майбутньому переросте у пристрасть?

Якщо гріховному бажанню відмовити вперше, то далі воно буде слабшим. Якщо ж із гріховними бажаннями не боротися, то із кожним разом воно буде мати все більшу і більшу силу.

Якщо ми той самий гріх часто повторяємо, то всі наші почуття, думки, бажання попадають в залежність від гріха, і ніби підживлюють пристрасть. Так що слід розрізняти розположення нашої душі та звичку, тобто гріхи, які ми чинимо для задоволення пристрасті.

Коли людина захоче боротись із своїми пристрастями, то, найперше, повинна побачити всю небезпеку пристрастей, а потім в своїм душі розбудити неприязнь, ненависть до пристрасті. Проте слід пам’ятати, що попри добрий намір позбутись пристрасті в нас ще на довго залишається звичка до гріха, якої досить тяжко позбутись.

Пристрасть може жити потаємно в нашому серці, а проявлятись тільки тим, що людина постійно уявляє собі гріх, насолоджується ним в своїх думках, в своїй уяві, своїх мріях.

У Святому Письмі читаємо: «Ті ж, що є Ісус-Христові, розп’яли тіло з його пристрастями та пожадливостями» (Гал. 5:24), тобто тільки ті люди належать Христові, котрі розп’яли своє тіло разом із своїми пристрастями та похотями. Тут під «пристрастями та похотями» слід розуміти гріховні бажання, гріховні навики, бо саме вони віддаляють нас від Христа.

Кожна людина має потребу в житлі, одязі, поживі, тобто у всьому тому, що підтримує наше життя, але ми здатні ці природні потреби перетворити на обжерство, розпусту, п’янство, користолюбство. Ті природні наші потреби через гріховні нахили здатні перерости в пристрасті.

«Не їжа зло, – говорить преподобний Максим Ісповідник,- але обжерство, не дітонародження зло, а блуд, не гроші, а срібролюбство, а коли все так то немає нічого злого окрім зловживання». Святе Писання не забороняє нам ані їсти, ані пити чи мати гроші, але забороняє зловживання цими речами.

[1] Іван Ліствичник «Ліствиця», слово 15, § 73

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Facebook Auto Publish Powered By : XYZScripts.com