Для кожної людини Піст – це двері до небесного життя, двері до вічної радості та торжества. І для того, щоби досягнути цього блаженства, нам потрібно пройти крізь ці двері. А біля цих дверей небесні Ангели будуть перевіряти нас й запитувати: з яким багажем ми хочемо зустріти Святу Пасху чи увійти в Небесне Царство?
Якщо наш багаж – гріховне, пристрасне єство, то, звичайно, ми не зможемо щиро й радісно зустріти Христове Воскресіння та увійти в Небесне Царство. Тоді небесні Ангели візьмуть нас і вкинуть в темряву кромішню, де буде плач та скрегіт зубів.
Піст дається нам для того, щоби ми уважно вивчили стан наших душ. Чим наповнена душа? Чи є в ній щось спільне, що з’єднує нас із небесним життям? Чи, можливо, в ній немає нічого дорогого та благородного, світлого та радісного?
Розпочинаючи Великий Піст, нам слід усвідомити важливість духовних подвигів та тілесного стримання. Слід роздумати: чи зуміємо ми гідно пройти це випробування, щоби увійти в Царство Небесне й з усіма вірними Богові людьми радіти та веселитися?
Згадаймо чоловіка, котрий, як говорить Євангеліє, прийшов на весільний бенкет не в святковій одежі. Хоча він і увійшов в дім господаря, бо був запрошеним, але все ж таки почув такий страшний вирок: «Як то ти ввійшов сюди, друже, не маючи весільної одежі? А той мовчав. Тоді цар промовив до слуг: Зв’яжіте йому ноги й руки та й киньте геть у темряву кромішню! Там буде плач і скрегіт зубів» (Мт. 22:12-13).
Бачимо, що цей чоловік, хоча і пройшов крізь двері, але так і не очистив себе сльозами покаяння, не обмив брудний одяг своєї душі, тому був прогнаний із весільного бенкету.
Таке може статися із усіма нами, якщо ми не плакатимемо через свої гріхи, якщо не очистимо свою одежу сльозами покаяння. Бо так страшно буде нам, почувши грізний Божественний голос: «…киньте його геть у темряву кромішню…».
Щоби цього не сталося, щоби ми почули радісний голос нашого Творця: «Гаразд, слуго добрий і вірний… Увійди в радість пана твого» (Мт. 25:22), нам потрібно гідно потрудитися в часі Великого Посту. Потрудитися так, щоб серце плакало, щоби сльози змивали всю нашу гріховність, очищуючи храм нашої душі для Святого Духа, Котрий провадить нас шляхом спасіння.
Розпочнімо ж свій шлях до світлого Христового Воскресіння із прощення всіх своїх ворогів. Простімо один одного, але нелицемірно, а щиро, до кінця, не залишаючи ані краплини роздратування й образи в глибинах свого серця. Бо без цього неможливо розпочати свій піст, неможливо чинити духовні й тілесні подвиги. Такий наш піст буде Богові неугодним.