Тільки така молитва може врятувати

Цар Йосафат завжди перемагав чудом, вимолюючи в Бога перемогу. Щойно він починав лукавити по-людському, мудрувати по-царському, то програвав. Починав слухати пророків – спасався.

Так було і в ті дні, коли проти нього зібралися «велика сила моавитяни, аммонії та верховинців із Сеїру» (пор. ІІ Хрон. 20:1-2). Тоді цар злякався «й вирішив шукати Господа, тож і оповістив піст по всій Юдеї» (ІІ Хрон. 20:3).

Іноді страх спасає – якщо він заставляє «просити допомоги в Господа» (ІІ Хрон. 20:4). І це не соромно навіть для самого царя – волати до Господа про допомогу, випрошуючи в Нього спасіння.

Молитва Йосафата звучить зовсім не по-царськи: «Боже наш! В нас нема сили проти цієї великої навали, що прийшла на нас. Ми не відаємо, що робити: тільки до тебе наші очі!» (ІІ Хрон. 20:12). Це визнання безпорадності, слабкості, людської немощі. І тільки така молитва може спасти, молитва смиренного серця та повного довір’я до Бога. Ми не знаємо, проте Ти знаєш. Ми не можемо, проте Ти можеш.

І Бог відповідає на цю молитву відразу: «Тоді дух Господній зійшов на Ахазієла, сина Захарії… і він промовив: «Вважайте, всі юдеї й мешканці Єрусалиму, та й ти, царю Йосафате! Так говорить Господь до вас: Не бійтесь і не лякайтесь цієї великої навали, бо не ваша це війна, а Божа… Не ви будете битися цим разом; станьте твердо, стійте й побачите, що перемога Господня буде з вами. Не бійтесь і не лякайтесь! Завтра виступите їм назустріч, і Господь буде з вами» (ІІ Хрон. 20:15-17).

Ізраїльському народу не прийшлося нічого робити, за них все зробив Бог. Не прийшлося навіть готуватися до битви. Замість цього цар та його люди почали прославляти Бога: «вельми грімким голосом» (ІІ Хрон. 20:19).

Це для нас доволі дивне: ніхто не готує зброю до бою, всі радіють та співають, моляться та танцюють. Жодного плану. Жодної стратегії.

Вранці Юдеї виступають на війну з піснею на устах: «Хваліте Господа, бо вічна його милість!» (ІІ Хрон. 20:21). Людям не прийшлося нічого робити, окрім співати.

Кожному із нас, в цей тяжкий час, потрібно якнайбільше прославляти Бога в піснях, молитвах. Як бачимо, для юдеїв достатньо було співати, прославляти та хвалити Господа, щоби отримати перемогу в битві. «Як вони почали веселитись і славити, Господь наслав засідку на аммоніїв, моавитян та верховинців із Сеїру, що були виступили проти Юди, й вони були побиті» (ІІ Хрон. 20:22).

Цар вернувся в Єрусалим з тим, з чим вийшов: «радіючи», «прославлячи Господа», «з гарфами, цитрами та сурмами» (див.: ІІ Хрон. 20:26-28). Ще й з великою здобиччю. «Вони знайшли силу скота, майна, одежу й дорогі речі, й понабирали собі стільки, що не могли нести. Три дні розбирали вони добич, так багато її було!» (ІІ Хрон. 29:25).

Ми не завжди знаємо, що нам слід робити. Проте нам і не потрібно знати. Нам потрібно зовсім інше: звернути до Бога очі та серця, змиритися та прославляти Його.

Коли ми віддамо Богу наші страхи та біди, Він обдарує нас веселістю та перемогами. Він говорить до кожного із нас: «Не вам битися! Не заважайте, не метушіться. Стійте та дивіться. Радійте та веселіться. Я покажу Свою силу, Я покажу вам Себе».

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *