Голод 1932-1933 рр.

В четверту суботу листопада відзначається щорічний День пам’яті жертв Голодоморів.  З того часу і до сьогоднішнього дня важко зрозуміти логіку й механізми масового терору, який провадив режим проти власних громадян. Колоніальний режим зробив все, щоб пам’ять про Голодомор відійшла у небуття. В історії бурхливого XX ст. Голодомор 1932-33 років в Україні посідає особливе місце.

Голодомор 1932—1933 рр. був найжорстокішим злочином комуністичного режиму проти українського народу. Ця спланована проти українського селянства акція мала ліквідувати основу української нації і національного відродження, зруйнувати незалежні господарства, унеможливити протистояння радянській владі. «Голод запланувала Москва для знищення українського селянства як національного бастіону. Українських селян знищили не тому, що вони були селянами, а тому, що вони були українцями», — писав американський професор Р. Конквест.

18 листопада 1932 року вийшла Постанова ЦК КП(б)У «Про заходи щодо посилення хлібозаготівель», згідно з якою за невиконання планів хлібозаготівель сільські господарства каралися натуральними штрафами, тобто конфіскацією 15-місячної норми м’яса, і Постанова Політбюро ЦК КП(б)У «Про ліквідацію контрреволюційних гнізд та розгром куркульських груп».

Через два дні вийшло рішення Раднаркому УРСР, згідно з яким натуральні штрафи дозволялося застосовувати також щодо колгоспів. Згодом перелік компенсаційних харчів розширено картоплею і салом, наприкінці року — продуктами тривалого зберігання. Спланована конфіскація урожаю зернових та усіх інших продуктів харчування у селян представниками радянської влади впродовж 1932-33 років безпосередньо призвела до вбивства селян голодом у мільйонних масштабах.

У 1930 році Радянський Союз опинився на порозі економічної кризи – внаслідок Великої депресії ціни на сільськогосподарську продукцію на Заході стрімко впали. Щоб заробити валюту, радянським керівництвом було вирішено збільшити обсяги продажу зерна, внаслідок чого хлібозаготівельні плани різко і невмотивовано зростали, з колгоспів забирався майже весь урожай. Це привело до погіршення становища українських сіл – внаслідок хлібозаготівель з урожаю 1931 року, що затяглися до весни 1932-го, в певних сільських районах України почався голод, внаслідок якого загинуло близько 150 тисяч селян. Він тривав до того часу, поки визрів урожай 1932 року.

7 серпня 1932 року з’явилася постанова ВЦВК і РНК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення суспільної (соціалістичної) власності», відома під назвою «Закон про п’ять колосків». Розкрадання майна колгоспів каралося розстрілом, за «пом’якшуючих обставин» — позбавленням волі на строк не менше 10 років.

Рішенням Політбюро ЦК ВКП(б) від 22 жовтня 1932 року в основних хлібозаготівельних регіонах створені Надзвичайні хлібозаготівельні комісії (НХК). В Україні комісію очолив голова Раднаркому СРСР В’ячеслав Молотов. 5 листопада він і секретар ЦК КП(б)У Мендель Хатаєвич надіслали директиву на місця з вимогами негайного виконання закону від 7 серпня «з обов’язковим і швидким проведенням репресій і нещадної розправи із злочинними елементами у правліннях колгоспів». 26 листопада у пресі з’явився наказ наркома юстиції і генерального прокурора УРСР, в якому наголошувалося на тому, що «репресії є одним з потужних засобів подолання класового спротиву хлібозаготівлі».

Аналіз змісту опублікованих протягом 29-33 рр. близько 30-ти постанов ЦК ВКП(б), Раднаркому УРСР та СРСР, ЦК КП(б)У засвідчує факти свідомого створення жахливих умов життя для сільського населення, дві третини якого становили етнічні українці, які призвели до їх відвертого фізичного винищення. Голодомор 1932-33 років – це свідомо заподіяна акція. Як свідчать документальні джерела, хліб в Україні був, але хліб з України забрали.

У документах Політбюро ЦК КП(б)У збереглися свідчення про те, як восени 1932 р. організовувалися з України т. зв. «зелені ешелони» для забезпечення промислових центрів Росії продуктами харчування до жовтневих свят. З України вивозили вже не тільки посівний матеріал, але й навіть, квашені огірки, капусту та помідори, напевно, залишаючи людей приреченими на голодну смерть.

За розпорядженнями Москви, заборонялась будь-яка торгівля в сільській місцевості, призупинялося продовольче постачання сіл, переслідувалося та каралося на 10 років ув’язнення і розстріл будь-яке використання хліба для оплати праці в районах, що не виконали хлібозаготівельних планів, запроваджувалася система натуральних штрафів, товарних репресій.

Питома вага українського зерна в загальносоюзному обсязі хлібозаготівель сягала більше третини, а по окремих регіонах перевищувала планові завдання для Північного Кавказу, Центрально-Чорноземного регіону, Казахстану та Московської області разом узятих.

Після запровадження всіх цих заходів і обмежень, вже на початок 1933 року більшість селян України залишилися без їжі. Апогей голодомору припав на червень 1933 року, коли статистичні органи реєстрували десятикратно більшу, ніж звичайно, смертність у селах. Аналіз статистичних даних вказує на те, що у 1933 році від голоду померло 3 мільйони 238 тисяч людей.

Першим про голод в СРСР повідомив англійський журналіст Малкольм Маґерідж у грудні 1933 року, пише дослідник Станіслав Кульчицький. У трьох статтях в газеті Manchester Guardian журналіст описав свої гнітючі враження від поїздок Україною та Кубанню, розповівши про голод серед селян.

Маґерідж засвідчив масову загибель селян, однак не назвав конкретних цифр.

Після першої ж його статті радянська влада заборонила іноземним журналістам їздити по вражених голодом територіях країни.

У березні сенсаційні відкриття Маґеріджа спробував заперечити кореспондент “Нью-Йорк Таймс” у Москві Волтер Дюранті. Його замітка називалася: “Росіяни голодують, але не вмирають від голоду”.

Коли про проблему почали писати інші американські газети, Дюранті підтвердив факт масових смертей від голоду.

У серпні 1932 року під приводом того, що розкулачені селяни та «інші антисоціальні елементи» розкрадають вантажі з товарних поїздів та колгоспне і кооперативне майно, Сталін запропонував новий репресивний закон про охорону державного майна.

Закон передбачав за такі порушення розстріл з конфіскацією майна, а за пом’якшуючих обставин – 10 років ув’язнення. Засуджені не підлягали амністії.

За каральним документом закріпилася народна назва «закон про п’ять колосків», оскільки винним у розкраданні державного майна фактично був кожен, хто без дозволу зібрав на колгоспному полі кілька колосків пшениці.

За перший рік дії нового закону за ним засудили 150 000 осіб.

Закон діяв до 1947 року, однак пік його застосування припав саме на 1932-33 рр.

Свідки Голодомору розповідають про випадки, коли доведені до відчаю селяни їли тіла своїх чи сусідських померлих дітей.

Трагічною була доля селянських дітей, котрим випало відчути на собі пекло Голодомору. «Була весна 1933 р., — згадує один із очевидців, — білим цвітом цвіли вишні, яблуні, були погожі весняні теплі дні, але сільські діти не бігали, не гралися, а сиділи попід тинами з попухлими ногами, складеними в калачик. У той час у кожному класі сільської школи висів лозунг: «Спасибі товаришу Сталіну за щасливе дитинство!»

Рятуючи дітей від голодної смерті, окремі батьки будь-якою ціною везли їх до міста і залишали в установах, лікарнях, просто на вулицях. «Хто не мав іншого рятунку, — згадує Р. Дзюбіна, яка під час Голодомору проживала на Київщині, — виходили до поїзда і під час руху закидали своїх дітей до вантажних вагонів, надіючись на те, що їх десь хтось зніме і таким чином дитина виживе». Лише у Вінниці, згідно з офіційними даними, міліція підібрала за перші дні травня 1933 р. 20 підкинутих немовлят. За той самий час в інших дев’яти населених пунктах знайдено ще 304. А скільки їх було загалом по Україні?!

Тисячі дітей-сиріт, як свідчать документи, бродили поодинці та групами по селах, дехто помирав на дорозі, інші добиралися до міст, залізничних станцій, просили милостиню, вчиняли дрібні крадіжки. Наприкінці червня 1933 р. на станції Козятин міліція затримала 307, а-в липні — 1340 голодних безпритульних дітей. Таке саме становище склалося у Жмеринці, Вапнярці, інших великих і малих залізничних станціях. Чимало з цих дітей помирало. Зокрема, на початку червня 1933 р. на тій самій станції Козятин знайдено 15 померлих від голоду дітей.

Допомогу голодуючим намагалися надати західні українці. Зокрема, вони пускали плоти з харчами Збручем і Бугом. Польські прикордонники, знаючи про Голодомор, дивилися на це крізь пальці. Проте на протилежному березі радянські прикордонники стріляли в українців, які намагалися підхопити ті плоти.

Загалом у 1932—1933 рр. в Україні загинуло від 7 до 10 млн. осіб. Особливо болісно лихо відобразилося на дітях: у багатьох селах після голоду закривалися школи — їх більше нікому було відвідувати. Тим самим підривалася етнічна основа становлення української нації — село, знищувався прошарок, від якого залежали процвітання суспільства, здатність його до розвитку.

Трагедію українського села Й. Сталін та його оточення сприймали як чергову перемогу комуністичної ідеї. Так, один із соратників «вождя народів» М. Хатаєвич, обраний наприкінці 1932 р. членом політбюро, другим секретарем ЦК КП(б)У, з гордістю заявляв: «Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Цей рік став випробуванням нашої сили і їхньої витривалості. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система існуватиме завжди. Ми виграли війну».

Голодомор став найбільшою трагедією за всю історію українського народу. За масштабом, жорстокістю, цинізмом і організованістю з боку влади та наслідками для майбутніх поколінь він не має аналогів в історії людства.

2006 року Верховна Рада офіційно визнала Голодомор 1932-33 років геноцидом українського народу. За законом, публічне заперечення Голодомору вважається протиправним, але покарання за такі дії не уточняється.

Однак серед істориків та політиків немає єдиної думки щодо того, чи можна вважати Голодомор геноцидом у юридичному значенні цього слова, закріпленому в Конвенції ООН про запобігання злочину геноциду і покарання за нього.

При цьому «батько Конвенції про геноцид», доктор Рафаель Лемкін, який власне і вигадав цей термін, у 1953 році сказав, що «винищення української нації» – це «класичний приклад геноциду».

У 2010 році Віктор Янукович, виступаючи у Страсбурзі в ПАРЄ, заявив, що «визнавати Голодомор як факт геноциду щодо того чи іншого народу, ми вважаємо, буде неправильно, несправедливо». За його словами, це була спільна трагедія держав, що входили до складу СРСР. Такої ж думки дотримується і російський уряд.

Ми і зараз можемо почути: «Навіщо виймати привиди минулого? Знову про репресії і так звані голодомори? Невже все було так «погано в нашому домі»? Цікаво, що ці слова перегукуються з позицією Російської Федерації — нашого сусіда-агресора, й що гріха таїти, більшості громадян цієї країни, яка зараз хворіє на невиліковну хворобу – манії величі.

Голодомор визнали геноцидом українців 23 держави: Австралія, Андорра, Аргентина, Бразилія, Грузія, Еквадор, Естонія, Іспанія, Італія, Канада, Колумбія, Латвія, Литва, Мексика, Парагвай, Перу, Польща, Словаччина, США, Угорщина, Чехія, Чилі, а також Ватикан як окрема держава.

Однак слова «геноцид» немає в документах ООН, ЮНЕСКО і ПАРЄ, присвячених Голодомору.

У резолюції Європарламенту від 2008 року Голодомор названо «жахливим злочином проти народу України та людяності».

Стало відомо, що Державний департамент США засудив спроби заперечити історичний факт Голодомору в Україні.

Про це заявила речниця Держдепу Хезер Науерт, передає Укрінформ.

«Цього місяця ми згадуємо і вшановуємо мільйони українців, які загинули від голоду на початку 1930-х років в результаті жорстокої політики радянської доби часів Сталіна. Варварське захоплення української землі та сільськогосподарських культур, що призвело до Голодомору, стало одним із найжорстокіших діянь ХХ століття, що перетворило європейську житницю на землю незмірних людських страждань», – йдеться у заяві.

«Сполучені Штати стоять разом із українським народом та вшановують пам’ять про цю трагедію, спричинену радянською владою, а також засуджують спроби заперечити це як історичний факт», – наголосили у Держдепі.

Важко знайти ті слова, щоб описати глибину трагедії Великого Голоду, який залишив невигойну рану на тілі нації, деформувавши навіть її генофонд.

Не підлягає сумніву, що Україна була важко уражена голодом у 1932 – 1933 рр. українська та радянська влада знали про страшну нестачу продуктів для населення. Знаючи про драматичне становище на Україні, радянська влада утрималась від будь-якої допомоги до літа 1933 року. Вона дозволила голоду охопити Україну, що вело до усе більших і більших спустошень протягом десяти місяців, не проводились дії задля усунення важких наслідків.

Радянська влада вживала різних заходів юридичного характеру, які збільшували страшні наслідки голоду, перекриваючи будь-який доступ людей до продовольства і забороняючи залишати регіон, уражений голодом.

Додаймо також, що радянська влада на той час заперечувала існування голоду на Україні і що, не дивлячись на усі докази протилежного, продовжувала заперечувати голод протягом п’ятдесяти років. Ніхто не сказав стільки слів про інтернаціоналізм, братство народів і загальнолюдське щастя, як більшовики, лідери комуністичної партії. Це – загальновизнаний факт. Проте ніхто і не знищив більше людей, ніж більшовицький режим, з вини якого у тридцять третьому матері їли своїх дітей.

За Матеріалами:

  1. Голодомор в Україні. 85 років убивчій постанові ЦК КП(б)У. Хроніки Любарта.  (19 листопада 2017)
  2. Сергій Махун «Голодомор 1932–1933: Як “горіло життя” українських селян». ZN,UA. (19 листопада 2017)
  3. Голодомор 1932-33 років – найбільша історична катастрофа України ХХ ст. Четверта влада. (19 листопада 2017)
  4. 10 фактів про Голодомор. ВВС Україна. (19 листопада 2017)
  5. Голодомор 1932—1933 рр. в Україні, його причини та наслідки. Навчальні матеріали онлайн.  (19 листопада 2017)
  6. США засудили спроби заперечити історичний факт Голодомору в Україні. УКРІНФОРМ. (19 листопада 2017)
  7. США засудили спроби заперечити історичний факт Голодомору в Україні. Українська Правда. (19 листопада 2017)

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Facebook Auto Publish Powered By : XYZScripts.com