Про догматичні та обрядові розбіжності між Сходом та Заходом

Про Церкву говоримо як про духовний організм, містичне Тіло Ісуса Христа, про те вона перебуває на землі, складається із людей, а, отже, у своєму житті керується певними правилами, які регламентують її життя. Ці положення та правила ми поділяємо на догмати та канони. Говорячи про догмати, можемо сказати, що їхня суть є незмінною, а спосіб, яким вони виражаються та розкриваються може змінюватися. Догмати – це релігійні істини, які дані людям у Божому Об’явленні. Не рідко стається так, що відмінності в розумінні та формулюванні догматів приводять до серйозних та шкідливих наслідків, як це бачимо у взаємовідносинах між Католицькою та Православними Церквами.

Говорячи про доктринальні розбіжності між цими Церквами,слід мати на увазі, що Православна Церква керується постановами та рішеннями семи Вселенських Соборів (останній відбувся 787 році), також вважається, що до рішень цих Соборів нічого не може бути додано. Католицька Церква, хоч і вважає віру, яку заповів Христос та апостоли незмінною, все ж подає за можливе розробляти та з’ясовувати вчення Церкви, при цьому закріплювати основні доктринальні положення у вигляді нових догматів.

Суперечки Сходу та Заходу відносно цього проводилися протягом довгого часу. Після розколу 1054 року позиція Православної Церкви стала ще категоричнішою: жодних догматичних постанов не може бути прийнято, тому така практика Католицької Церкви суперечить вченню Христа. Суть нових догматичних постанов просто нехтувалися, навіть якщо вона не суперечила східній церковній свідомості. Критика зводилася до історичних фальсифікацій та богословських натяжок. Як Православна, так і Католицька Церкви пройшли досить різний та тяжкий, а іноді навіть і тернистий шлях, то і природно, що після кількох століть самостійного розвитку їхня богословська спадщина є різною. Ці відмінності іноді є досить номінальними, а в інших випадках вони мають не принципових характер та не торкаються суті християнської віри. В тих випадках, коли йдеться про серйозні догматичні розбіжності між Церквами є досить багато богословських основ, щоби порозумітися. Все опирається на необхідності, як і православних, так і католиків, показати зв’язок християнської любові.

На відміну від догматів церковні обряди не вважалися чимось незмінними, тобто такими, що носить характер божественної постанови. Порядок звершення Таїнств, чин церковних богослужінь та багато чого іншого вже з перших століть християнства мали різний характер в різних Церквах. Це природно, оскільки від Христа не було приписів, які стосувалися б церковних обрядів. Христос залишив нам молитву Отче Наш та в загальних рисах порядок звершення Таїнств Хрещення та Євхаристії. Вже з перших століть християнства кожна помісна Церква, виходячи з національних традицій, створювала свій обряд. Людина завжди є більш прив’язана до зовнішнього і в результаті почали розглядати традиції, що мають минущих характер як головний момент і суть релігійного життя. Жива віра підмінялася прагненням правильно дотримуватися обрядових приписів. Відповідно будь-які інші традиції та церковні практики починали розглядатися як відхід від істинного християнства. Церква завжди є живим організмом, який розвивається та видозмінюється, а разом із нею розвиваються та змінюються традиції. Тоне не дивно, що на ґрунті різниці між Церквами, а не рідко і у середині самих Церков виникали конфлікти. Частина членів Церкви завжди вимагатиме оновлення церковного життя та узгодження її практик і з нормами сучасності, а інші будуть обстоювати незмінність традиції та проголошувати своїх опонентів віровідступниками.

Між Заходом і Сходом можемо побачити чимало канонічних розбіжностей, відмінностей в обрядовій та літургійній практиці. Як результат історія засвідчила чимало запеклих випадків з обох сторін, коли той чи інший літургійний елемент або канонічне положення чужої Церкви проголошувалося єретичним, але при цьому вони багато століть існували у власній «рідній» Церкві. З цих несуттєвих обрядових розбіжностей через століття проростали та проростають страх та ненависть.

В ім’я здійснення заповіту Спасителя: «Щоб усі були одно» (Ів. 17:21) нам слід побачити основу цих розбіжностей та зрозуміти всю їхню відносність.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *