Чи існує зло?

В нашому 21 столітті, коли людина зробила неймовірний стрибок в пізнанні таємниць світобудови, чи можна говорити про існування диявола, бісів, як про реальні істоти і сили, які діють у світі? Багато, почувши що-небудь про диявола, сприймають це за казку, але, звичайно, що навіть атеїсти говорять і думають про диявола, що він є насправді. Диявол існує і його дія проявляється скрізь у світі. На думку одного французького письменника, найбільшою перемогою диявола є те, що він зміг переконати людей, що його не існує.

Під дияволом Святе Письмо розуміє безтілесну особу, наділену свободою та розумом, яка відпала від Бога через свою волю. Деякі філософи намагаються на свій лад тлумачити місця Святого Писання, де йде мова про диявола і говорять, що ці місця слід розуміти образно і під ними бачать людські гріхи, пристрасті, нечисті помисли.

Але це неправильно. В Біблії злому духові даються такі назви, котрі явно зображають його як особу: «лукавий», «сатана», «спокусник»… Хто замінює особисте ім’я диявола безликим словом «зло», той відкидає реальне існування злого духа. І така людина не може бути справжнім християнином – послідовником Христа Спасителя, Який воплотився з метою зруйнувати справи диявола.

Диявол провадить безкінечну боротьбу з Церквою Христовою, щоб стерти Її з лиця землі. Він безперестанку бореться за кожну людську душу, щоб її погубити. Сатана завжди невидимо стоїть біля людини, спокушаючи до гріха.

Кожен християнин, напевне, що зможе засвідчити, що в його житті бували такі моменти особливого духовного підйому, світлі, тихі, радісні миті молитовного спілкування із Богом і раптом, як грім серед ясного неба, в цю тишу вривалося зло. Погані думки і бажання, тілесні пристрасті, похоті, в серці появлявся гнів і ненависть до когось із людей. І тоді людина себе почуває ніби зв’язаною, безсилою, рабом злої волі.

Таку раптову безпричинну появу в душі зла, християнство пояснює бісівським навіюванням. Якщо в ці хвилини не піддатися злим духам, а протистояти їм щирою молитвою, а всю свою увагу зосередити на Богові, то це навіювання злої сили відступить.

В тому, що злі духи існують і ведуть свою боротьбу проти Бога, проти Його Церкви, деяких людей переконує навіть те, що є дуже багато людей, котрі не можуть без злоби дивитися на священнослужителів, на храм, на ікони, а, особливо, на хрест. А дехто не може стриматися від того, щоб не розповсюджувати якусь брехню про священнослужителів.

Жоден із християн в житті не уникне зустрічі із темною силою. «В світі сатана бореться із Христом, а поле битви – серце людини», – писав Достоєвський.

Як доказ існування диявола можна навести і те, що людина під час молитви відчуває особливу протидію невидимої сили, яка діє на її серце. Людина може займатися із задоволенням будь-якою справою, але коли стає на молитву її зразу ж починає клонити на сон, згадується різні незакінчені справи, приходять різні думки. Закінчила людина молитися і зразу ж відчуває себе бадьорою. Багато можуть сказати, що для них краще виконувати якусь важку роботу, ніж молитися. Хоча ті, хто засмакували молитву як розмову із Богом не перестають свідчити, що для душі немає більшої радості, більшого блаженства і миру, ніж те, що вони відчувають під час молитви. Такий контраст між першими і другими можемо пояснити нічим іншим, як боротьбою диявола.

Про дію диявола у світі свідчить і той факт, що зло у світі поширюється із великою швидкістю. Якщо ми скажемо про якусь людину брехню, то це з швидкістю блискавки розповсюдиться скрізь. Але, якщо спробуємо розповсюджувати серед людей щось таке, що веде до їх моральної чистоти, благородства, то зразу ж стане очевидним, як невидимі сили стараються заглушити ріст цього доброго насіння.

Роботу диявола видно і в тому, що серце людини більш відкрите до сприйняття всього гріховного, а до чистого і святого воно іноді залишається глухим.

І тут пригадується подвижник преподобний Антоній Великий, який мав видіння: він побачив людство окутане диявольськими сітями. І йому здалося, що ті сіті ніхто не зможе перемогти. Преподобний Антоній з жахом скрикнув: «Хто і як зможе уникнути цих сітей?». І він почув відповідь: «Тільки смирення зможе уникнути диявольських сітей».

Не своєю силою християнин зможе перемогти лукавого – але перемога здобувається тільки силою Господа нашого Ісуса Христа та Його Животворящого Хреста.

Чи слід боятися нам сатани та його війська? Адже вони дійсно сильні та страшні. Не слід їх боятися християнину, бо з моменту Воскресіння Христового звучать Його переможні слова: «…Я бо подолав світ» (Ів. 16, 33); «…Дана мені всяка влада на небі й на землі» (Мт. 28,18). І сила Господня, і сила Його Хреста, і благодать Тайн, і чесноти смирення – це те, що спасає від сатани всіх, хто з вірою прибігають до Бога за допомогою.

Святі Отці вважають, що існують три ступені впливу темних сил на людину.

Перший ступінь – пробудження в людській душі пристрастей і нахилів до гріха.

Якщо в цьому темна сила не досягнула успіхів і людина успішно бореться з цими спокусами, то тоді диявол починає нападати на людину за посередництвом оточуючих людей. Пробуджуючи в них незадоволення, зло, ненависть до подвижника доброчестя. Налаштовує проти нього і його близьких, котрі починають надокучати йому, щоб він зійшов із праведного шляху.

Якщо і в цьому не буде успіху у темної сили або подвижник живе наодинці, то темній силі буває допущено відкрито з’являтися подвижнику і його залякувати. При цьому для більш сильних духом подвижників допускається і фізичний напад темних сил. Так, наприклад, був збитий бісами преподобний Антоній Великий.

У цій боротьбі загартовується сила духу святих подвижників і готуються для них переможні вінці.

Не слід християнину докладно знайомитися з сатаною, його царством та його особливостями. Тут слід обмежитися тим, що відкриває про нього Святе Писання та твори Святих Отців.

І хоча християнину потрібно знати як впливають на його душу темні сили, не слід шукати і читати тієї літератури, котра безпосередньо відкриває жахливий образ страшного ворога людини і ту бездну жаху і гріха, котрі він поширює серед людей.

Навіщо душею спускатися в темряву, коли спасіння душі полягає в наближенні до світла? Чи корисно дихати випарами, котрі виходять із цієї темряви? І, якщо ці випари проникають у нас, то чи не слід нам якнайшвидше виходити на чисте свіже повітря – подиху Святого Духа.

Тим, хто робить перші кроки в духовному житті, тим, хто не зміцнів духовно слід проявляти обережність у відношенні до темних сил. Вони не повинні брати на себе тих подвигів, котрі вони не зможуть виконати. І слід пам’ятати один принцип: не дратуйте ворога! Краще, щоб він менше вас помічав. Адже, вам не витримати боротьби із ним. Не тільки доброго вчинку – він і молитви не прощає.

Одного разу сатана, в образі лева, напав на преподобного Саву Освяченого (пам’ять 5-18 грудня). Він, то накидався на нього, то відступав назад. Бачачи це, преподобний промовив до нього: «Якщо в тебе є від Бога влада мене з’їсти, то чому ти відходиш назад? Якщо ж ні, то чому ти надаремно стараєшся? Бо силою Христа я переможу тебе». І біс, який з’явився під виглядом тварини, зразу ж зник.

І, коли християнину прийдеться в житті або у сні зустрітися із темною силою, або з її проявами, то потрібно тільки згадати про ту непереможну зброю, в яку зодягнутий християнин. Цією непереможною зброєю є Хрест Христовий, Яким потрібно огороджувати себе при всіх проявах темної сили.

Силуан Афонський говорив: «Війна із темною силою завзята, але тільки для гордих, смиренним є дуже легко, тому що вони полюбили Господа, і Він дає їм Свою сильну зброю – благодать Святого Духа, якої бояться наші вороги, бо вона їх палить».

Знаходячись в стані будь-якої пристрасті, помічаючи в своїй душі стан, який є протилежний до плодів Святого Духа (любов, радість, мир…пор. Гал. 5,22), тобто огида до всього доброго, неприязнь до людей, униніє, то християнин повинне ясно зрозуміти, що його душею в якійсь мірі володіє темна сила.

Як пише преподобний Антоній Великий: «Демони не мають видимого тіла, але буває так, що ми стаємо для них тілами, коли наші душі приймають від них темні помисли; бо, прийнявши ці помисли, ми приймаємо і демонів, і робимо їх явними в тілі». В таких випадках християнин повинен негайно озброїтися супроти противника і молитися.

Не своєю силою християнин може перемогти лукавого – перемога здобувається силою Христа та Його Хреста. Тому і боротьба, зазвичай, полягає в пості, в молитві про заступництво та в участі в Таїнствах Сповіді та Причастя.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *