Чому християнам так важко молитися?

В свій час я був пригнічений роками існуючою в церквах проблемою і вона сильно турбувала мене. Проблема полягала в наступному: чому християнам так важко молитися?

Писання чітко вказує нам, що відповіддю на всі питання в нашому житті є молитва з вірою. Апостол Павло пише: “Нічим не журіться, але в усьому молитвою та благаннями з подякою висловлюйте ваші прохання Богові” (Флп. 4,6). Павло говорить нам: “Шукайте відповідь у Господа в будь-яких обставинах вашого життя. І заздалегідь дякуйте Йому за те, що Він чує вас!”

Тут дуже чітко написано, що ап. Павло хоче підкреслити: перш за все моліться! Ми не повинні молитися, використовуючи молитву як останній шанс, спочатку йдучи до наших друзів, потім до пастора або порадника, і в кінці кінців падати на коліна. Ні, Ісус говорить нам: “Шукайте перш за все Царства Божого і Його праведності, а це все вам додасться” (Мт. 6,33). Ми перш за все повинні йти до Господа, раніше, ніж до когось іншого!

Розривають серце листи, які присилаються в наше служіння безліччю розбитих християн: сім’ї на межі руйнування, подружжя розлучаються, християни, котрі роками ходили вірно з Христом, живуть в страхові і поразці. Кожен з цих людей був чимось переможений: гріхом, депресією, заздрістю. І рік за роком їх проблеми тільки посилювалися.

Однак мене найбільше турбує в цих листах те, що лише деякі з християн взагалі згадують про молитву. Вони звертаються до касет, книг, до порадників, терапії різного роду – але рідко коли до молитви. День у день вони живуть в переживаннях, страхах, що нависли хмарами над їх головами, тому що вони не мають відповіді на свої проблеми.

Чому так важко християнам під час кризи у своїх відчайдушних потребах шукати допомоги у Бога? Біблія дає неодноразове і певне свідчення того, що Бог чує крик Своїх дітей і відповідає їм з ніжною любов’ю:

про “Очі Господні звернені на праведних, вуха Його – на їхній заклик” (Пс. 34(33), 16).

про “Ввізвали праведні, і Господь почув їх і з усіх скорбот їхніх врятував їх” (Пс.34(33), 18).

про “І ось те довір’я, що ми маємо до Нього: коли просимо щось, згідне з Його волею, Він вислухає нас. І коли знаємо, що Він вислухає нас, чого б ми не просили, то знаємо, що одержуємо те, що просили”(1Ів. 5,14-15).

про “Сповідайте, отже, один одному гріхи ваші й моліться один за одного, щоб вам видужати. Ревна молитва праведника має велику силу.” (Як. 5,16).

про “І все, чого проситемете в молитві з вірою, одержите” (Мт. 21:22).

про “Молитва праведних Йому угодна” (Прип. 15,8).

про “Господь… молитву праведних вислуховує” (Прип. 15,29).

про “Зглянеться Він над молитвою нужденних, молитвою їхньою не погордує” (Пс. 102(101), 18).

Послухайте, чим найбільше потішився Давид: “Тоді, як я візвав до Тебе, Ти вислухав мене, Ти мене підбадьорив, вливши в мою душу силу.” (Пс. 138(137), 3). Давид говорить: “Я довірився Тобі, Господи. У всіх моїх випробуваннях я ні до кого іншого не звертався. Я шукав тільки Тебе, і Ти почув мене, відповів мені та скріпив мене в битві!”. “Візвав єси до мене в скруті, і Я спас тебе” (Пс. 81(80), 8).

Ці обітниці і свідоцтва є могутнім доказом Божої турботи. І вони такі різноманітні, глибокі й численні, що я не розумію, як християнин може пропустити їх!

Однак, коли справа доходить до молитви, Біблія дає нам більше, ніж тільки обіцянки. Вона також дає нам попередження про небезпеку нехтування молитвою: “То як утечемо ми, коли занедбаємо таке велике спасіння” (Євр. 2,3). Слово “занедбати” тут означає “не замислюватися, ставитися легковажно”.

Контекст цього рядка виражає важливість речей, які відносяться до нашого спасіння – і молитва, звичайно ж, є однією з них. Господь запитує вас: “Як ви сподіваєтеся уникнути краху і поразки в наступаючі важкі дні? Як ви дізнаєтеся і відрізните Мій голос в ті дні, коли ви не навчилися перебувати в спілкуванні зі Мною і слухати Мій голос в молитовній кімнаті? “

Я впевнений, що Бог сьогодні глибоко ображений зневагою до молитви серед Його народу. Єремія пише: “Чи ж забуває дівчина свої прикраси, чи молода – убори свої? А мій народ Мене забув, – безліч днів тому” (Єр. 2,32).

Ось в чому полягає моє основне питання – чого я ніяк не можу зрозуміти: як Божі власні діти, перебуваючи під постійними атаками пекельних сил, зустрічаючи труднощі та спокуси з усіх боків, можуть тижнями жити, не шукаючи Господа? І як вони можуть стверджувати, що люблять Його і вірять Його обітницям, якщо самі ніколи не наближаються до Нього?

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *