Дволикий монарх Юдеї

Різдво Христове – це історична подія, яка мала просторово-часовий вимір. Коли Євангеліє говорить про Різдво Спасителя, мова іде про конкретне місце на землі – Вифлеємі Юдейському – і про конкретні історичні постаті – цісаря Римської імперії Августа, сирійського намісника Квірінія, юдейського царя Ірода І Великого…

На особі останнього ми хочемо зупинитися. Розмова про цього царя допоможе нам докладно уявити атмосферу тієї епохи, в котрій воплотився Спаситель світу Господь наш Ісус Христос.

Особа Ірода Великого повна протиріч. В християнській літературі цар Ірод постає мало не втіленням антихриста. Також і єврейські хроністи його просто відкрито ненавидять за властивий його політиці колабораціонізм. З іншої сторони, цей монарх, який пробув при владі 33 роки, ввійшов в історію як Великий. Протягом свого правління він розширив володіння Юдейського царства, залишив після себе дивовижні зразки мистецтва і шедеври архітектури. Проте до цих пір за ним міцно зберігається репутація жорстокого тирана, яку він придбав завдяки різанині і масового вбивства немовлят у Вифлеємі Юдейськім.

IrodЗародження Іродіанської династії

Більше 135 років панувала на Святій Землі династія, заснована Іродом І Великим. Імена Іродів, котрі в такій кількості зустрічаються в літературі з історії, здатні навіть заплутати – Ірод I Великий, Ірод Архілай, Ірод Антипа, Ірод Филип, Ірод Агриппа I, цар Ірод Халкіду і Ірод Агриппа II. Всі вони належать до генеалогічного дерева юдейського монарха Ірода Великого.

Основні біографічні дані про Ірода Великого ми маємо завдяки Йосифу Флавію – єврейсько-римському історику, який, в свою чергу, черпав інформацію у Миколая Дамаського – радника і особистого придворного історика Ірода.

Ірод (הוֹרְדוֹס [Hordos]) був сином правителя Ідумеї Антипатра, який перейшов в юдаїзм і аравітянки Сіпри (Кіпри), принцеси із набатейської Патри (сучасна Йорданія). Батько Ірода Великого обіймав посаду прем’єр-міністра Юдеї, якою у той час формально керував Гіркан II Йоханан. Саме за часів громадянської війни прихильники Гіркана відкрили ворота Єрусалиму римським військам. Але через деякий час римляни перестали бачити в слабкому Гиркані самостійного главу Юдеї, здатного збирати податки на користь імператора. І пропозицію прем’єр-міністра Антипатра, в минулому особистого друга Юлія Цезаря, поставити власних синів Ірода і Фазаеля намісниками в Галилеї та Єрусалимі було сприйнято позитивно. Мало того, з цієї пропозиції починається майбутня іродіанська династія.

Ставши в 25 років губернатором Галилеї, Ірод одружився на ідумеянці Доріс і в скорому часі у нього народжується син Антипатр. В той же час, приблизно в 47-46 роках до Різдва Христового, між Іродом і Синедріоном виникає конфлікт, який був викликаний стратою без суду змовників, які підняли повстання проти його батька. Конфлікт вдалося залагодити завдяки мудрості Антипарта-батька, але бажання відомстити членам Синедріону Ірод зберігав на протязі багатьох років. А тим часом в очах римської влади Ірод стає благонадійним; незабаром він отримує призначення стратега (намісника й командувача військами) Палестини і Південно-Західної Сирії.

В 43 році до Різдва Христового, після смерті батька, повноваження Ірода розширюються, хоча формально на троні поки що залишається Гіркан ІІ Йоханан. Той факт, що країною фактично правив наполовину араб Ірод, хоча і навернений в юдаїзм, викликав незадоволення в багатьох різних кругах єврейського населення.

Антигон, син Арістовула (молодшого брата Гіркана II Йоханана) втік до парфян, заручившись їх військовою підтримкою, в 40 році до Різдва Христового захопив Єрусалим, взявши в полон Фазаеля, який незабаром покінчив життя самогубством. Після взяття Єрусалиму Антигон ув’язнив свого дядька Гіркана і оголосив про відновлення Хасмонейського царства. Іродові вдалося врятуватися втечею в Єгипет, звідки, після аудієнції у цариці Клеопатри, він вирушає до Риму…

І в 37 році до Різдва Христового Ірод з римськими легіонами вже стояв під Єрусалимом. Після п’ятимісячної облоги міста, Ірод стяв голову Антігона – останнього монарха з Хасмонейської династії. Пізніше Ірод буде говорити, що підняв корону монарха Юдеї з бруду.

Роковий поворот

Але населення Юдеї продовжувало ставитися до нового правителя з недовірою і навіть з деяким презирством, як до чужинця. Ірод діє рішуче – він виганяє свою дружину Доріс з трирічним сином Антипатром для того, щоб не було перешкод для шлюбу з Хасмонейською принцесою Маріамні (Мірьям), онукою Гіркана II. Цей союз дійсно давав Іродові формальне право на владу. Але вражає те, що Ірод, згодом, саме в Мірьям бачив свою політичну противницю, від якої, на думку самого Ірода, виходила загроза його влади, як і від тещі Александри і від молодшого брата Маріамни Арістовула.

Отримавши формальне право на владу, амбітний і безпринципний Ірод для повного контролю в Юдеї страчує 45 членів Синедріону, прихильників партії Хасмонеїв, тим самим задовольнивши своє давнє бажання помсти. Цим фактично була підірвана політична сила Синедріону, який перетворився всього лише в релігійний суд і втратив вплив на практичне законодавство країни. Ірод також присвоїв собі право призначати первосвящеників Єрусалимського Храму, якими і маніпулював за своїм уподобанням.

Так, в 35 році до Різдва Христового Ірод приймає фатальне для Арістовула, брата Мірьям, рішення – призначає його первосвящеником Єрусалимського Храму. Згодом Ірод пошкодував про це. Саме сімнадцятирічного первосвященика Арістовула III Хасмонеямі мешканці Єрусалиму зустрічали, віддаючи царські почесті, вбачаючи в ньому справжнього престолонаслідника Юдеї. Доля Арістовула була вирішена… Ірод запрошує свого родича в єрихонський палац і під час купання в басейні Арістовул «ненароком» тоне. Сталося це якраз напередодні поїздки Арістовула в Єгипет за запрошенням самого Марка Антонія і Клеопатри.

Марк Антоній, дізнавшись про смерть Арістовула, негайно велів Іродові з’явитися для пояснень. Перестраховуючись, Ірод віддав розпорядження начальнику охорони про страту Маріамни і тещі Александри в разі його смерті. За свідченням Йосипа Флавія, таємне розпорядження Ірода було розкрито Маріамною, за що, після його повернення з Єгипту, був страчений голова варти. Сама ж Маріамна затаїла ненависть до чоловіка.

Сходження на престол

Можна сказати, що, в політичному відношенні, правління Ірода Великого в цілому розпадається на два періоди – до і після 31 року до Різдва Христового. На першому етапі влада в Римській державі була поділена між Октавіаном, владикою Заходу, який перебував в Римі, і Марком Антонієм, правителем Сходу, з резиденцією в Олександрії. Головна трудність Ірода в цей час полягала в тому, що фаворитка і співправительниця Марка Антонія знаменита Клеопатра VII, колишня муза Юлія Цезаря, всіма силами прагнула використати своє становище і збільшити володіння руками Марка Антонія. Іродові Великому коштувало великих зусиль і грошей відстояти незалежність Юдеї, хоча Клеопатра, на деякий час, зуміла відбити на свою користь дохідні плантації благовонних гаїв в Єрихоні. Другий етап збігається з періодом встановлення в Римі одноосібної влади кесаря Октавіана Августа.

Після поразки Марка Антонія в громадянській війні проти Октавіана, Ірод, що до цього часу зберігав вірність Марку Антонію, зайняв сторону переможця, яким тепер став кесар Август. У подяку Октавіан Август затвердив в 30 році до Різдва Христового Ірода на престолі Юдеї та крім подарованих нових територій повернув ті ділянки, які були відібрані Клеопатрою.

Тепер царство Ірода Великого включало всі території Хасмонейського царства, за винятком деяких міст Десятимістя. Перебуваючи в політичній залежності від Риму, Ірод розташовував повну автономію у питаннях внутрішньої політики. Він заснував Дорадчий союз, в який, як і на інші адміністративні посади, призначалися переважно елінізовані євреї і навіть іноземці. Армія тепер була в основному наймана і складалася з фракійців і галлів. Ірод робив великі зусилля для еллінізації населення Юдеї, що пояснюється як політичними причинами, так і особистою симпатією монарха до грецької культури. Так, навіть нові номінали монет, викарбуваних при Іродові Великому, вже не містили палеоєврейського шрифту – він був замінений давньогрецьким і латинським. А символіка монет, розроблена попередниками Ірода – Хасмонейськими монархами – була повністю скасована, хоча фрагментарно зберігалися важко впізнані єврейські мотиви.

Іродом була створена справжня служба розшуку. Агенти цієї служби в різних частинах країни повинні були виявляти змовників і саботажників, які виступають проти інтеграції Юдеї в римське співтовариство і взагалі проти політики і особистості Ірода. В результаті роботи інформаторів цієї шпигунської мережі в різний час по таємним наказам Ірода загинула величезна кількість людей, імена яких ми вже навряд чи дізнаємося. Але деякі з них історія все ж зберегла.

Параноя Ірода

Маріамна народила Іродові п’ятьох дітей. Їй було всього 25 років, коли вінценосний чоловік уклав її під варту за сфабрикованим звинуваченням у подружній зраді. Дивно, але головним свідком проти Маріамни була її мати – Александра! По всій видимості, Александра рятувала своє життя, так як сама була в списку смертників. Зрозуміло, що слухняний суд виніс вирок, який Ірод приготував напередодні, – смерть.

Але страта коханої жінки повернулася для Ірода покаранням. Йосип Флавій повідомляє, що Ірод після страти занурився в депресію. Він наказав забальзамувати тіло Маріамни і залишити її у палаці, а сам при цьому в нестямі бродив своїми покоями і кликав її по імені. Звідси бачимо, що в Ірода почав розвиватися психоз – він навіть почав чути голоси. Ірод був важкохворий.

Саме в цей період мати страченої Маріамни – Александра, заручившись силовою підтримкою однодумців, приймає рішення захопити престол. Вона проголошує себе царицею, оголосивши, що через психічну хворобу Ірод більше не може керувати країною. Але дії Александри тільки мобілізували до цього ослабленого Ірода – Александра і всі змовники були страчені навіть без судового розгляду.

Ірод Великий – естет-творець

Отже, очевидно, що репутація царя-вбивці була цілком заслужена Іродом Великим. Але разюче, як суперечить цей жахливий образ тому образу монарха-естета, який закріпився за ним завдяки спорудженими унікальними архітектурними пам’ятниками.

Протягом свого правління Ірод перепланував велику кількість міст, як в Юдеї, так і в Галилеї, а сам Єрусалим значно розширив і зміцнив. Мало того, в далеких Афінах, Тарсі, на острові Родос, в Олександрії і в самому Римі на його кошти були побудовані терми і форуми, гімназії та арени для спортивних ігор.

Будівельні проекти Ірода Великого відрізнялися особливою розкішшю та монументальністю. Йосип Флавій повідомляє, що монарх особисто брав участь як в проектуванні, так і в кожному етапі будівництва своїх об’єктів, незалежно від того, в якій частині країни вони знаходилися. По всій видимості, Ірод був досить освіченою людиною. У своїх проектах він використовував революційну архітектурну техніку, розроблену римськими інженерами. Заслуговують особливої уваги такі унікальні міста, що з’явилися завдяки будівельному генію Іроду, як Кесарія (названа Іродом на честь свого патрона – кесаря Августа Октавіана) і Себастієн. Ці міста спроектовані за системою паралельних і перетинаються вулицями, храмами, театрами, амфітеатрами, житловими кварталами. Славу Кесарії, безумовно, складав її порт – одна з унікальних, в інженерному відношенні, споруда.

Але, напевно, самим грандіозним будівельним проектом царя Ірода Великого стала реконструкція Єрусалимського Храму, до якої Ірод приступив в 20 році до Різдва Христового.

Збереглася легенда, згідно з якою, Ірод, бажаючи заручитися формальним дозволом Риму на цей масштабний захід, відправив делегацію до імператора не перед початком робіт, а вже під час будівництва. Шлях делегатів в Рим з східного узбережжя Середземного моря в ті далекі часи був не тільки важкий, але і тривалий за часом. Коли делегація досягла Риму і добилася аудієнції в імператора, відповідь була наступною: «Якщо ви ще не почали робіт – не починайте, якщо вже встигли розібрати колишній Храм, то новий будувати не треба, а якщо вже все готово, то навіщо ви нас про це питаєте?». Поки ця відповідь з делегатами повернулася в Юдею, Храм уже був перебудований. Поспіх виправдовувало те, що жертвопринесення в Храмі не повинні були перериватися, хоча роботи з реконструкції самої площі тривали аж до смерті самого Ірода.

Масштабність Храму Ірода Великого вражала не тільки сучасників. Вона до цих пір справляє враження на тих, хто намагається уявити, яким був цей Храм. Для спорудження храмового комплексу спочатку була побудована масивна платформа із землі і каменю площею 144 000 квадратних метрів, а це приблизно 12 футбольних полів! Висота цього узвишшя становила 32 метри. Площа Храму вдвічі перевищувала Форум імператора Траяна в Римі!

Ненависть населення

Але, незважаючи на таку турботу про найбільші святині єврейського народу, Ірод Великий не зміг все ж домогтися любові єрусалимлян і мешканців Юдеї. Паралельно з реконструкцією Храму, Ірод розпочав будівельні роботи по зведенню в самому Єрусалимі в граничній близькості до єврейської святині, театру і іподрому, що в релігійній свідомості населення ніяк не поєднувалося. А в самій Кесарії Ірод зводить храм на гроші платників податків Юдеї в честь римського божества – кесаря Октавіана Августа. Навіть підтримка єврейських громад по всій Римській імперії не змогла змінити ставлення до Ірода громадян Юдеї. Велика частина продовжувала бачити в ньому напівкровку-чужинця, який обманом захопив владу в країні і намагається силою включити Юдею в орбіту римсько-елліністичної культури, ігноруючи авторитет Тори як основи всього укладу життя єврейського народу.

Напевно, саме ненависть населення була причиною того, що більша частина з двадцяти палаців, зведених Іродом Великим на території Юдеї, виконувала функції фортифікаційних укріплень. Палаци були побудовані на рівних відстанях один від одного, щоб забезпечити повідомлення за допомогою дзеркал.

У таких палацах-резиденціях, як Макерус (саме тут, після фатального танцю «Семи вуалей», який виконала Соломія, син Ірода Великого Ірод Антипа наказав обезголовити Йоана Предтечу), Масада, Іродіон і багато інших, цар міг відчувати себе в цілковитій безпеці. Всі ці палаци-фортеці були готові до тривалих облог. Археологами під час розкопок були виявлені великі комори для зберігання зерна, резервуари для води. У цих фортецях для їх оборони були розквартировані цілі гарнізони солдатів. Мабуть, Ірод дійсно відчував якийсь страх. Очевидно, загроза виходила не від зовнішніх ворогів Юдеї, а зсередини.

Паралельно з цим, пам’ятаючи, яким чином він сам опинився на престолі юдейських монархів, Ірод звідусіль бачив обман і змови. Він до кінця днів не міг позбутися фобії, що царська влада може бути відібрана у нього. Так, коли Іродові виповнилося 65 років, йому здалося, що два його сини готують переворот. Дії Ірода вже можна було спрогнозувати – сини були страчені.

Помилка, міф чи реальність?

Уявивши собі психологічний портрет Ірода, спробуємо тепер визначити, чи здатний був цей підступний монарх віддати наказ про вбивство немовлят у Вифлеємі Юдейському.

Вражаючим є те, що інформація про масову різанину міститься тільки в короткій згадці в євангельському оповіданні апостола Матея: «Тоді Ірод, побачивши, що мудреці з нього насміялись, розлютився вельми й послав повбивати у Вифлеємі й по всій його окрузі всіх дітей, що мали менше, ніж два роки, згідно з часом, що пильно вивідав був від мудреців» (Мт. 2, 16). Ніхто з істориків більше не згадує про цей факт як історичну подію. Мало того, навіть Йосип Флавій, історик, який у своїй праці «Юдейські стародавності» відвів значне місце опису біографії Ірода, не приховуючи явної відрази до цього «персонажу» з усіма його параноїдальними рисами, з його схильністю до насильства і властолюбства, загадково мовчить, не згадуючи про вифлеємську різню. Це дало привід деяким коментаторам припустити думку, що такого факту в реальності не було. На захист цієї гіпотези був приведений ряд аргументів, про які варто згадати.

Прихильники того, що побиття немовлят у Вифлеємі є міфом, вказують на наступний єврейський переказ. За часів перебування євреїв у Єгипті фараон дізнався від віщунів про те, що в Єгипті народився Спаситель Ізраїлю. Адже саме він погубить або самого фараона, або одного з його наступників. Так згодом і сталося, адже Результат стався вже при сині цього фараона. Ця звістка послужила приводом для вбивства всіх народжених в єврейських сім’ях немовлят чоловічої статі…

У загальних рисах переказ схожий з євангельськими подіями Різдва Христового. Вчені, які вважають різанину в Вифлеємі міфом, припускають, що ця історія з’явилася в оповіданні євангелиста Матея штучно. Орієнтуючись, в першу чергу, на єврейську аудиторію, апостол Матей свідомо використав цю паралель для ототожнення Спасителя світу Ісуса Христа як Месії з пророком Мойсеєм. Євангелист розраховував на знання цього переказу в середовищі палестинських євреїв. Існують і інші версії, на яких немає можливості зупинитися детально.

З іншої сторони, цікавим є те, що євангельське оповідання не повідомляє про кількість жертв в Вифлеємі. Це послужило приводом до появи різних цифр в церковній традиції. Так, візантійська традиція повідомляє про 14 000 вбитих немовлят, в традиції Коптської Сирійської Церкви наполягають на 64 000, а в пізньому Середньовіччі говорили про 144 000 жертв різанини в Вифлеємі.

У січні 2001 року ЗМІ облетіли сенсаційні повідомлення: «У Вифлеємі відкопали жертв Ірода», «Ще одна подія, описане в Біблії, а саме” побиття” немовлят, отримало наукове підтвердження» і т. д. У статтях розповідалося про те, як археологи, що працювали в околицях древнього Вифлеєму, виявили в його передмісті могильник I століття по Різдві Христовім з останками сотні немовлят, загиблих від насильницької смерті.

Підтвердити правдивість цих повідомлень виявилося неможливим, оскільки в реальності могильник взагалі не був виявлений археологами! Навіть професор Ехуд Нецер (28 жовтня 2010 весь науковий світ облетіла трагічна звістка – помер 76 річний учений, якого журналісти і заздрісні колеги-археологи називали Індіаною Джонсон біблійної археології. Професор Ехуд Нецер отримав серйозні травми під час археологічних робіт при падінні з триметрової висоти в стародавній фортеці Іродіон в Юдейській пустелі. Саме тут, в Іродіоні, через 30 років наполегливих пошуків, Ехуд Нецер навесні 2007 року виявив місцезнаходження гробниці Ірода І Великого), який присвятив все життя вивченню особистості Ірода Великого, нічого не знав про експедицію, яка нібито працювала в регіоні, де він вів розкопки на протязі більш ніж 30 років!

Примітно, що останки, які знаходяться в базиліки Різдва Христового у Вифлеємі, також не можуть належати убієнним немовлятам, оскільки більша частина цієї кісткової органіки ідентифікується з будовою вже сформованого скелета дорослої людини. А припущення, що ці кісткові фрагменти дорослих людей можуть належати батькам, які прийняли мученицьку смерть, захищаючи своїх чад, також не витримує критики, оскільки останки датуються спеціалістами більш пізнім періодом, а точніше – VII століттям по Різдві Христовім. Можливо, це останки жертв різанини 614 року, яку влаштували перси, окупувавши цей регіон Святої Землі, і в результаті якої і було знищене все населення Вифлеєму.

Чому ж тоді, крім євангельської розповіді, не збереглося повідомлень про Вифлеємські злодіянні Ірода? Можна припустити, що наказ був відданий таємно, як і багато подібних розпорядження Ірода. Можливо, історикам не було відомо про цей злочин Ірода, тим більше, що у разі розголосу йому знову було б необхідно давати пояснення перед римським імператором.

З іншого боку, демографічні дані I століття свідчать, що Вифлеєм був невеличким населеним пунктом з населенням від 300 до 1000 чоловік. Виходячи з коефіцієнта народжуваності, немовлят чоловічої статі від двох років і нижче, на той час насилу налічується більше 20. Ця цифра вже сама по собі пояснює, чому, наприклад, Йосип Флавій міг не згадати про це злодіяння Ірода, зосередившись на більш масштабних злочинах.

Однак, ми можемо сміливо констатувати, що Ірод, який приблизно в цей же час віддав наказ стратити юнаків-зелотів, які зламали штандарт із зображенням римського орла, виставлений за його наказом перед входом в Храм, володів достатнім садизмом, і у нього дійсно був параноїдальний мотив до вчинення Вифлеємської різанини, можливо, навіть не в таких великих масштабах.

Епілог

Навіть римські покровителі Ірода Великого знали про жорстокість і холоднокровність своєї маріонетки на Близькому Сході. Так, за 5 днів до своєї смерті Ірод віддав один з останніх своїх моторошних наказів: стратити свого первістка Антипатра. Вражаюче, але і тут Ірод вирішив заручитися формальним дозволом Риму. Стверджуючи цей вирок, Август Октавіан, знаючи про заборону юдеям вживати в їжу свинину, вимовив: «Бути свинею такої людини, краще, ніж бути його сином!».

Повідомлення про смерть деспотичного царя Юдеї застало святе Сімейство в Єгипті. Богонемовляті Господу нашому Ісусу Христу виповнилося тоді чотири роки. А через два тисячоліття, 27 квітня 2007 року пошукова археологічна експедиція під керівництвом Ехуда Нецера виявила в фортеці Іродіон гробницю цього монарха. Чудова якість каменю, тонке різьблення, багатство декоративних елементів – свідчили про приналежність гробниці саме Іроду Великому. Однак, цей саркофаг майстерної роботи був розбитий ударами молота і розкришений на десятки дрібних фрагментів. Це було зроблено через дуже короткий час після смерті ненависного узурпатора. Краса, витонченість – і безмежна ненависть і злоба, як і при земному житті Ірода, виявилися сплетені тут, у місці останнього спочинку дволикого монарха Юдеї. Знищення гробниці говорило про те, що жителі Палестини втомилися від тиранії властолюбного вбивці і хотіли щось змінити в долі своєї країни. Але, насправді, зміни вже настали, і не тільки в масштабах Юдеї. Незабаром все людство відчує, що в світі втілилася Божественна Любов, завдяки якій вся людська історія знову наповниться сенсом.

http://otrok-ua.ru

Схожі публікації:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Facebook Auto Publish Powered By : XYZScripts.com