або Навіщо Бог мене створив?
продовження
Царство
Царство Боже, зазвичай, розуміється або як місце, куди відкуплені відправляються після смерті, або як повністю перетворений стан світобудови, в який оселяться після того, як весь цей світ переживе Суд Божий і остаточнийрозподілспасенних і загиблих. Те й інше не зовсім вірно. У притчах Господь описує реальність Царства як уже присутнього у світі.
Його присутність описується не як раптова зміна, а як поступовий, довгий, навіть непомітний для сторонніх процес зростання – у притчі про кукіль мова йде про те, як «виросло збіжжя та плід», у притчі про гірчичне насіння – про те, як з маленького насіння зростає велике дерево, у притчі про закваску – про те, як закваска поступово змінює все тісто.
Для тих, хто не хоче його бачити, Царство залишається «непомітним», як каже Господь: «Якже спитали його фарисеї, коли прийде Царство Боже, він відповів їм: Царство Боже прийде непомітно; ані не скажуть: Ось воно тут! – або: Он там! – бо Царство Боже є між вами» (Лк. 17,20-21) . Царство – це реальність, вже присутня в світі, яка з часу приходу Господа довгий час росте і розвивається. Царство – це Церква, реальність, в якій Христос царює в житті своїх вірних. У цьому відношенні Царство вже прийшло з Втіленням, Проповіддю, Смертю, Воскресінням, Вознесінням Спасителя і Зішестям Святого Духа.
Ми вирішуємо – тут і тепер – хочемо ми зробитися підданими Царства чи ні, прийняти здійснене Христом Відкуплення чи ні. Христос може повернути гіркі, страшні і навіть ганебні моменти нашого життя на добро – якщо ми відмовимося від нашого життя; Він може зробити нас підданими Свого Царства, якщо ми тільки Його приймемо.
У благочестивій родині, де всі люблять один одного, в церковній громаді, де люди трудяться над творенням справжнього братства, ми вже бачимо основу Царства, воно вже проростає через реалії занепалого світу. На початку ХХ століття були богослови, які вважали, що Царство поступово і плавно утвердиться у житті людства в міру того, як євангельська закваска змінить звичаї спочатку в розвинених християнських країнах, потім і в усьому світі. Такий погляд був, з одного боку, занадто песимістичним, з іншого – занадто оптимістичним. Людське суспільство, зазначене м’якими і лагідними вдачами – це дуже добре, але Бог приготував нам щось незмірно більше. Євангеліє сприяє поліпшенню моралі, але сповіщає воно – вічне життя. З іншого боку, жахи ХХ століття показали реальність сил зла і гріха в світі і поставили під питання наївну віру в невідворотний поступовий прогрес. Так, в 1911 році будь-який, хто розповів би про події наступного півстоліття, здався б похмурим, гротескним фантазером, якщо не божевільним. Але ми знаємо, що послідувало за цим – криваві війни, революції, затвердження нечуваних в історії ідеологічних тираній, масові переслідування і геноцид.
Тому набагато розумнішим є триматися того, що прямо звіщається в Писанні – Царство зробиться явним і утвердиться над всією землею, але тільки після низки катастрофічних подій, коли сили зла і спротиву зроблять останню – і, навіть, як здасться на якийсь час, успішну – спробу затвердити свою владу над світом, і, головне, над розумами і серцями людей.
Ці сили знайдуть собі главу в особі всесвітнього диктатора, який претендуватиме не тільки на політичну владу, а й на релігійне поклоніння – того, кого святий апостол Павло називає «людиною гріха» і «сином погибелі», а апостол Іван – Антихристом. Його правління, однак, продовжиться недовго – Господь Ісус покладе йому кінець, коли повернеться у славі, щоб судити живих і мертвих і переродити все обличчя світу.
Життя майбутнього віку
Настане день, коли людська історія, якою ми її знаємо, завершиться. Час боротьби і випробувань, сумнівів і страждань залишиться позаду. Справжній Цар, Господь і Спаситель наш Ісус Христос, появиться в славі, і Його Царство утвердиться вже зовсім явним чином. Мертві воскреснуть, і всі ми пожнемо плоди того вибору, який зробили за життя. Але це буде не кінець – це буде початок. Покійні, в надії воскресіння і вічного життя, пробудяться, щоб побачити здійснення цієї надії. Як каже Писання: «Ось він, наш Бог! На нього ми надіялися, і він нас спас. Ось він Господь! На нього ми надіялися. Радуймося і веселімся його спасінням»(Іс. 25,9)та «витре кожну сльозу з очей їхніх; і смерті не буде більше, ні скорботи, ні плачу, ні болю не буде більше, бо все попереднє минуло» (Откр. 21,4).
Наші найглибші надії здійсняться, наша спрага буде вгамована, всі творіння будуть зцілені. Ми побачимо, щославаі радість врятованого світу буде більша, ніж слава і радість первозданного.
Врятоване людство буде вічно жити в обителі свого Отця. Ми не можемо описати це в дрібницях – наша мова неминуче спотикнеться при спробі говорити про реальність майбутнього віку, але іноді Бог дає нам передбачити це; іноді нам допомагає в цьому краса природи або доброта людей, або творення великих композиторів і художників. Життя християнина – це життя в надії й очікуванні; ми знаємо, що Божий задум здійсниться, що будь-які скорботи тимчасові, а радість – вічна, і ми вже відчуваємо відблиски цієї радості в нашій душі.
за матеріалами: http://www.foma.ru