Мудрі думки про добро і зло

Боротьба добра і зла, в міру того, як ми дорослішаємо переходить із дитячих казок у реальне життя. Цей вибір здійснюється кожного дня навіть в незначних дрібницях.

Наші уявлення про навколишній світ ще в дитинстві формується через поняття «добре» і «погане», «добро» і «зло». В кожному із нас є внутрішній суддя, тобто совість. Недаремно совість називається голосом Божим. Без чутливості до голосу совісті душа людини приходить в плачевний стан і вражається різного роду пристрастями. А совість має властивість замовкати, якщо людина постійно її зневажає. І тоді появляється викривлені поняття про добро і зло.

Один християнський місіонер запитав одного представника африканського племені готтентотів: «Що таке погано?». Готтентот відповів: «Це, коли мій сусід поб’є мене, вкраде мою худобу і викраде мою дружину». «А що таке добре?» – запитав місіонер. «А це тоді, коли я поб’ю мого сусіда, викраду його худобу і заберу його жінку». Чи не уподібнюємося і ми до цього готтентоту в погоні за задоволеннями і матеріальними благами?

Господь Ісус Христос зливає Свою любов і милосердя на грішників, які каялися і жорстоко викривав духовних вождів народу, які досконало знали Писання і запопадливо виконували сотні релігійних приписів. У готтентота і у фарисея, як не дивно, є спільна платформа – це викривлене поняття про добро і зло, а причиною цього викривлення завжди буває егоїзм. Адже в основі Божественного вчення і людської совісті закладена протилежна до егоїзму жертвенність: любов визначається готовністю жертвувати, адже і Христос зійшов на хрест заради нашого спасіння.

Жертвенність і чистота совісті завжди знаходили найбільш повне вираження в монашому служінні. Святі Отці золотого періоду монашества подвизалися в пустині, втікаючи від ситої привілейованості, яка входила в життя християнської Церкви разом із статусом офіційної релігії Великої Імперії. Думки цих древніх Отців про добро і зло, думки Євангельські, – глибокі і мудрі, але по-дитячому доступні і прості, – можуть допомогти кожному із нас застосувати їх до своєї совісті і свого життя.

Один із Отців, коли побачив декого, що грішив гірко заплакав. Тоді старець сказав: «Цей впав сьогодні, а я – завтра».

***

Один брат попросив авву Антонія:
– Помолися за мене.
Старець відповів:
– Ні я, ні Бог не помилує тебе, якщо ти сам не помилуєш себе і не благоугодиш Йому.

***

Авва Йосиф був прославлений людьми, як великий подвижник. Одного разу до нього за порадою прийшов один із братів, і він запитав його, що мені робити, отче, я не можу переносити скорботи, ні працювати, ні подавати милостиню. Той відповів:

Якщо нічого із цього ти не зможеш виконати, то по крайній мірі оберігай свою совість по відношенню до ближнього. Втікай від усякого зла і спасешся, – відповів йому старець.

***

Жив колись старець, до котрого багато приходило, щоб знайти сенс життя і чистоту серця.

– Авво, скажи мені як спастися? – запитав його один із присутніх. Старець відповів:

–Якщо ти хочеш спастися, то коли приходиш до кого-небудь не розпочинай говорити, поки тебе не запитають. Вражений цим словом, подорожній поклонився до старця і сказав:

– Справді, читав я дуже багато різних книг, але такої настанови я ще не чув. І відійшов, отримавши велику користь.

***

Авва Паладій говорив своїм духовним дітям: «Душа, яка любить Бога повинна з вірою вчитися того, чого не знає, або ясно вчити того, що знає. Якщо ж не хоче виконувати ні перше, ні друге, то вона страждає безумством. Бо початок Боговідступництва є перенасичення вченням і словом, тобто тим, чого прагне душа боголюбця».

***

Один брат, що бажав щиро перемінити своє життя, запитав авву Сисоя:

– Чому пристрасті не залишають мене?

– Тому що їхні посудини в тобі, – відповів мудрий старець. – Віддай те, що належить їм і вони віддаляться.

***

Навчаючи іноків, один старець говорив:

– Якщо душа має тільки слова, але немає діл, то вона уподібнюється до дерева, яке має квіти, але немає плодів.

***

Як швидше знайти Бога – постом, працею, бдінням (чуванням) чи милостинею? – запитав учень старця.

Христолюбивий і співстраждальний авва з усмішкою на устах, він відповідав інокам:

– Багато хто виснажував своє тіло нерозважно – і не отримали від цього жодної користі. Уста наші дихають постом, ми напам’ять вивчили Писання, але того, чого шукає в нас Бог, того ми не маємо: страху Божого, любові та смирення.

***

Деякий із святих отців, який був для своїх чад духовним наставником, говорив, що однаково потрібно оберігатися як похвали в свій адрес, так і осудження ближнього.

– Чому так,– запитали його духовні діти.

– Ніхто, нічого не знає. Розбійник був на хресті і за одне слово виправдався. Юда був серед апостолів і за одну ніч він втратив весь свій труд, і зійшов із неба до аду. Тому, той, хто творить добро нехай не хвалиться: всі, хто надіялися на себе впали в одну мить.

***

Старець в монастирі ніколи не заглядав у внутрішню келію інока, але одного разу він побачив, як той вживав їжу і порушував піст. Тоді авва сказав: «Дивна справа? Коли ми молимося, ми уявляємо собі Бога, Який скрізь перебуває і чує наші слова; а коли грішимо, то робимо це так, ніби Він не бачить нас».

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *