Правда про ІV Хрестовий похід – одну з найтрагічніших сторінок історії

Про цей Хрестовий похід написано істориками, напевне, далеко більше, аніж про перший чи який інший. Жоден з Хрестових походів не обріс такою кількістю негативних означень і визначень, наклеюванням чорних міток, як ця кампанія хрестоносців. І це не без причинно. Коли екуменічний діалог вийшов на новий рівень, а православній пропаганді видалось якось ніяково нападати на історичні причини великого розколу 1054 року. Адже доволі дискусійними виглядають твердження про виключну вину Риму у цьому питанні – знайшлася прекрасна «відмазка» – взяття хрестоносцями Константинополя 1204 року Божого.

Мовляв, православні ніколи не зможуть вибачити римлянам такий глум, який вони вчинили в Царгороді 1204 року. І взагалі причина розколу не у інтригах Фотія, Керулярія і двору візантійського василевса, а в тому, що хрестоносці захопили і збезчестили Константинопіль.

Але цей погляд на історичні події ніколи до середини ХХ століття не був домінантний у поясненні причин Розколу, що більше, самими православними істориками події 1204 року висвітлювались, як наслідок Розколу, а не його причина. Але тепер заради міфологеми, яка корисна для пропаганди, історична істина і неупереджений погляд на неї відсуваються на сто п’ятий план.

Але історичні реалії є дещо іншими. Спробуймо на них поглянути. А тоді давати оцінку.

У 1187 році Єрусалим знову потрапив під мусульманську окупацію. Це викликало ІІІ Хрестовий похід, якими керували західний римський цісар Фрідріх Барбароса, французький король Філіп ІІ та англійський король Річард Левове Серце. І хоча хрестоносці так і не відвоювали Єрусалим , договір з мусульманським світом від 1192 року передбачав безпечну можливість християнським паломникам відвідувати Святу Землю. Але в часі цього походу за порадою православного монашества візантійський цісар Ісаак Ангел, домовившись з султаном Саладіном, по-зрадницькому напав на хрестоносців з тилу і був розбитий німецькими загонами. Звісно, що така поведінка греків нічого, крім огірчення не могла викликати у католицькому світі. Що більше, на вимогу Ісаака царгородський патріарх у церкві святої Софії закликав греків різати латинників. «Якщо який ромей вбив десять ромеїв, то нехай тепер вб’є сто латинників, і всі його попередні гріхи будуть прощені» – голосив патріарх перед Фрідріховими послами. Це мало не закінчилось взяттям Царгороду хрестоносцями. Та побачивши, що не мають можливості боронитися, греки згодилися на мирний договір, згідно з яким візантійський василевс визнавав себе васалом цісаря Священного Римського цісарства германської народності, зобов’язувався платити данину, видавав велику контрибуцію і давав Фрідріху заложників. Здавалось, на цьому конфлікт з греками вичерпано.

Та наступний конфлікт стався з кіпрськими греками. Ісаак Комнен, захопивши Кіпр, проголосив себе царем. Коли три кораблі англійських хрестоносців розбило бурею біля берегів Кіпру, Ісаак наказав своїм людям усіх, хто урятувався від цієї катастрофи кинути у в’язницю, де їх замордовано голодом. Що більше, кораблеві, на якому була сестра і обручниця англійського короля Ісаак не дав дозволу причалити до кіпрських берегів. Вже самої заборони було на ті часи достатньо, щоб розпочати війну. Та Річард не був би Річардом, якби не поводився по-лицарськи. Підійшовши до берегів Кіпру, він три рази надсилав до Ісаака прохання визволити його людей. На ці прохання Ісаак кожного разу відповідав гордовитою та нахабною відмовою. На таку поведінку Річард висадив десант, який легко дав собі раду з грецьким військом. Переможений англійцями Ісаак присягнув Річарду, як васал. Але за кілька днів Ісаак підняв повстання проти англійців. Річард і цього разу дав собі раду з ним і, закувавши у срібні кайдани, повів з собою, як полоненого у Святу Землю. А Кіпр продав останньому єрусалимському королю Ґвіду Луізіяну, чим започаткував Кіпрське королівство, яке потривало до 1480 року.

То ж після ІІІ Хрестового походу Захід дивився на греків, як на тих, хто не дотримується договорів і готовий всадити ножа в спину, як тільки від них відвернешся. Додати до цього «славу» греків, як твердошкірих розкольників та єретиків, які не знати з якої радості претендують на верховну владу у цілому світі, хоча не здатні втримати навіть власні землі від нападів інших народів, зокрема мусульманських, картина виходить не з найкращих.

І поки Захід робив відчайдушні спроби визволити Святу Землю від мусульманської окупації, а греки пробували забити хрестоносцям ножа в спину, у Царгороді тривали придворні інтриги.

Брат візантійського василевса Ісаака Ангела, за підтримки народу скинув свого брата з престолу, виколов йому очі й засадив до темниці. А сам зацарював під іменем Алексія ІІІ. Син же ж Ісаака, також Алексій, утік від стрийкової розправи.

Політична ситуація візантійського цісарства на цей момент була плачевною: візантійців тіснили і мусульманські народи зі сходу, і болгари з заходу, напади піратів на приморські міста стали щоденною реальністю. Притиснений з усіх сторін, маючи живого претендента на престол – племінника Алексія, Алексій ІІІ почав шукати союзника у, як йому видавалося, найбільшій силі тогочасного Заходу Папі Інокентію ІІІ.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *