Що таке іспанська інквізиція?

Найбільш темним і суперечливим періодом в історії Церкви прийнято вважати час діяльності інквізиції. Але мало хто знає, що цим терміном називався не один і той же інститут. Протягом середньовіччя діяла Папська і світська інквізиції, які відрізнялися між собою. Папська інквізиція мала справи з єресями. Ще один інститут – Римська інквізиція – дбав про збереження правильності, ортодоксальної католицької віри.

Але зовсім інше явищем були світські інквізиції, які діяли самі по собі і не підпорядковувалися Церкві. Такими інквізиціями були іспанська і венеціанська. З цих двох, своєю жорстокістю і фанатичністю особливо прославилася іспанська, хоча вчені вказують на перебільшення, які виявляють при вивченні її злочинів. Проте факт залишається фактом – в більшій чи меншій мірі, але злочини були. На жаль, переважна більшість людей вважає, що відповідальність за них лежить на Церкві, хоча насправді, повторюся, це був світський інститут, який підпорядковувався НЕ Папі, а світському монархові.

У 1474 два іспанських королівства, Кастилія і Арагон, об’єдналися в одне, завдяки шлюбу королеви Ізабелли і короля Фердинанда II. Ця пара прагнула завершити Reconquista – звільнення іспанських земель колись завойованих мусульманами. До 1492 королівські війська зуміли відвоювати всі бастіони Мавританії на Піренейському півострові. Тепер було неохідно зробити Іспанію сильною і внутрішньо єдиною. Ізабелла і Фердинанд знали, що для зміцнення королівства важливо, окрім хорошого війська, посилити ідентичність громадян і боротися з ворогами всередині держави.

Тодішня Іспанія була справжнім конгломератом народів і культур. Тут жили нащадки кельтіберів, фінікійців та римлян, вандалів і вестготів, були маври і євреї, християни і мусульмани. Німецький історик Міхаель Хеземан стверджує, що до іспанців в Європі було презирливе ставлення – їх вважали метисами і не християнами. Тому бажанням короля було об’єднати свій народ на фундаменті однієї ідентичності – католицької.

 

Спочатку Ізабелла і Фердиданд змусили покинути країну мусульман, потім, євреїв. Тут вони діяли за прикладом Англії та Франції, звідки євреїв вигнали ще в період між 1290 – 1360 р. Цей народ в Іспанії займався переважно фінансовими питаннями і часто його представники були навіть радниками короля в цій сфері. Євреї займалися видачею грошей під відсотки, тому це викликало не дуже добре ставлення до них. Ще в 1391 р. в Іспанії відбувся перший “погром”, викликаний підвищенням податків – люди звинувачували в цьому саме представників “обраного народу”.

Якщо “католицька королівська пара” Фердинанд і Ізабелла почала виганяти євреїв з країни, то ті, хто мали гроші – втікали до Португалії. Багатьох прийняли в Папській державі. Цікаво, що тут їх захист гарантував один з найбільш суперечливих в історії пап Олександр VI Борджіа. Але, звичайно, всі євреї покинути Іспанію не могли. Багато хто з них, щоб не втратити свою Вітчизну, переходили в християнство. Їх називали “conversos” або “marrani”. Кожен мав для цього свої причини – хтось переходив з переконань, інші зі страху, а хтось із практичних мотивів.

Щоб відрізнити по-справжньому навернутих євреїв від удаваних, королі побажали задіяти інквізицію. Вони звернулися до папи Сікста IV за дозволом створити її в Севільї, але той відмовив. У відповідь королівське подружжя за допомогою політичного і військового тиску змусило Понтифіка погодитися. Іспанська інквізиція відразу стала інститутом повністю підконтрольним Фердинанду і Ізабеллі. Вони призначали інквізиторів, згідно їх політичної лояльності, і керували їх діяльністю. У підсумку, після року такої активності, у Севільї було спалено на вогні 288 “удаваних євреїв”, а їх майно конфісковано.

Багато іспанських єпископів закликали Папу зробити що-небудь. У 1482 він окреслив межі діяльності іспанської інквізиції і засудив її надмірну жорсткість. Понтифік писав: «багато справжніх і вірних християн (…) були без будь яких законних причин кинуті до в’язниці, катовані і засуджені як єретики-рецидивісти”. Сікст IV наказав королівській парі передати контроль над інквізицією в руки єпископів, але вони відмовилася. Іспанська інквізиція підпорядковувалася духівнику королівської сім’ї домініканцю Хомі де Таркемада – знаменитому персонажу, який став прообразом Великого інквізитора в романі Достоєвського “Брати Карамазови”.

Останній був людиною непростою. Таркемада до XVIII ст. вважався національним героєм для іспанців, але за межами країни – справжнім злочинцем. Він став головним персонажем “чорних легенд” про іспанців і католиків, придуманих в Англії і Франції. У них Таркемада, представлявся жорстоким, спраглим крові, нестерпним і фанатичним. Але в реальності цей інквізитор був вірним королівській парі аскетом, який відмовився від усіх земних задоволень і благ, і дбав про свою репутацію чесної і некорумпованої людини. Він, як і інші інквізитори, звичайно, карав небезпечних і закоренілих єретиків, але завжди давав можливість підозрюваним примиритися з Церквою, практикував їх публічне зречення від оман, яке відбувалося на міських площах і називалася “autodafe” – “сповідання віри”.

Про те, що опис злочинів іспанської інквізиції було перебільшено свідчать документи, знайдені в 2004 р. у Ватиканському секретному архіві. У них говориться що в Іспанії до XVII ст. було проведено 44 647 процесів. На початку більшість з них стосувалася євреїв, потім протестантів і агентів ворожих країн. Тільки в 800 випадках, це 1,8%, процеси закінчилися смертельним вироком. Тому дані про десятки тисяч замордованих і спалених вільнодумців, звичайно, є вигаданими. Жодне автентичне історичне джерело цього не підтверджує, навіть по відношенню до такого “політичного” інституту, як іспанська інквізиція»

Підготував Олександр Панченко

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Facebook Auto Publish Powered By : XYZScripts.com