Що таке Римська інквізиція?

В одній з минулих публікацій йшлося про те, що таке іспанська інквізиція. Нагадаємо, що ця інституція була створена майже проти волі Папи монархами Іспанії. Її мета полягала в тому, щоб виявляти політичних ворогів всередині цієї багатокультурної держави. До них належали люди, які найчастіше не були католиками: євреї, мусульмани, єретики. Справа в тому, що іспанські монархи мріяли об’єднати народ на фундаменті католицької ідентичності і таким чином боролися з інакомисленням. Папа Римський в свою чергу засуджував методи іспанської інквізиції.

Цілком іншою була Конгрегація Римської і Вселенської інквізиції. Ця інституція була заснована 21 липня 1542 Папою Павлом III. Її метою не було переслідування представників інших віросповідань, але збереження і захист католицького вчення. Існувала небезпека, що ідеї Реформації поширяться також на території Італії, тому Римська інквізиція виявляла богословські і наукові єретичні ідеї. Підпорядковувалася вона безпосередньо Папі. Від імені Понтифіка керував нею кардинал Джованні П’єтро Карафа, відомий своєю твердістю і неприйняттям компромісів. Йому допомагали інші п’ять кардиналів. Всі разом вони складали Постійну колегію суддів – найголовніший судовий орган Церкви. Рішення цієї інституції не підлягали перегляду чи опротестуванню.

Щоб не допустити самодіяльності окремих інквізиторів Папа створив спеціальні норми, відповідно до яких проводилися процеси. Це був визначений конкретний порядок, який не суперечив юридичним нормам, давав рівні можливості обвинуваченим і суддям та не принижував гідності підозрюваного. Відповідно до Міхаеля Хеземана, історика Церкви і консультанта багатьох сучасних ватиканських дикастерій, у в’язниці інквізиції підозрюваний в єресі мав право на ліжко і стіл, можливість вмиватися, користуватися рушниками, змінювати білизну два рази на тиждень, а також одяг. За свій власний рахунок він міг запросити перукаря. Якщо підозрюваний скаржився на холод, йому видавали колоди, які він міг використовувати для багаття. Якщо після засудження єретик визнавав помилковість своїх погляд, він підлягав амністії або його тюремний термін скорочувався. Треба зазначити, що саме завдяки Римській інквізиції почався рух у напрямку гуманного ставлення до в’язнів.

Першим істориком, який отримав дозвіл на вивчення документів про діяльність Римської інквізиції, що зберігаються у Ватикані, був новозеландець Оксфорд Петер Годман. Після наукового аналізу цих документів він зазначив, що метою кожного процесу інквізиції було привести єретика до визнання своєї провини, її осмислення і покаяння. Єретиком не був той, хто помилився в питаннях віри, але той, хто продовжував наполягати на своїй правоті. Саме це могло привести єретика на вогнище. Треба зазначити, що відносно єретиків-рецидивістів інквізитори рідко проявляли милосердя.

 

Інквізиція допитувала підозрюваного у присутності як мінімум двох свідків. Йому зачитували список звинувачень і пропонували говорити лише правду. Присутній нотаріус записував питання і відповіді. Інквізитор і обвинувачений сиділи один навпроти одного, як під час розмови. Не було кайданів чи ланцюгів. В «Інструкції для римських інквізиторів», виданій в 1578 р. Франциском Піна, радником римської інквізиції, підкреслювалося, що до обвинувачених необхідно ставитися з повагою. Їм дозволялося сидіти під час процесу, навіть якщо вони були низького походження. Інквізитор не мав права примусити обвинуваченого зізнаватися в тому, що він не робив чи обіцяти йому свободу, якщо він зізнається в єресі. Франциско Піна відзначав, що не можна перебивати обвинуваченого, поки він дає своє тлумачення подій. «Думай про те, що можеш сам помилятися. Думай про цього бідного підозрюваного, який страждає від страху», – наводить слова із «Інструкції» Міхаель Хеземан.

Інквізитор мав був почати процес з питання: «Знаєш чому ти тут?». Це питання потім скеровувалося і до обвинувачів. Не розглядалися звинувачення, які базувалися на словах «я чув» або «мені про нього розповідали». Було необхідно точно назвати дату і місце злочину. В іншому випадку інквізитор міг вжити заходів для того, щоб з’ясувати справжність цих звинувачень і свідчень. Було недопустимо, щоб людину звинувачував у єресі інший єретик. Було необхідно з’ясувати чи говорить обвинувач щиро, чи не має злоби на підозрюваного, чи не було між ними конфліктів чи неповернених боргів.

Фактом є те, що до обвинувачених застосовували тортури. Їм зв’язували руки за спиною, і таким чином підвішували над землею. У деяких випадках, на ноги надягали гирі. У такому стані обвинувачений міг залишатися навіть до години часу. Одночасно інквізитор задавав йому запитання. Якщо підозрюваний зізнавався і через день після тортур письмово підтверджував свою провину, його зізнання набувало чинності.

Багато видів жахливих тортур, які використовували в світській судовій системі були заборонені для інквізиції. Швидко вона відмовилася також і від тортур з підвісом. У декреті Римської інквізиції від 1636 р. говориться, що катування суперечить стилю цієї інституції. За Оксфорда Годмана, процеси, які проводила інквізиція були не досконалі, часто несправедливі та жорстокі, як і в інших процесуальних системах тієї епохи, проте, на відміну від останніх, такий стиль був швидко переосмислений.

У 1998 р. Іван Павло II відкрив архіви Римської інквізиції для дослідників. Він був упевнений, що Церква не повинна боятися правди. Через два роки за результатами досліджень відбулися три наукові конференції – дві в Римі і одна у Франкфурті. Їх учасники погодилися, що образ Римської інквізиції, який домінує в сучасній культурі не відповідає дійсності. Професор Агостіно Баромея відзначав, що основна маса «чорних легенд» про інквізицію походить з протестантських джерел XVI ст. Легенди переписувалися одна за одною, і до XIX ст. створили негативний і темний образ інквізиції.

Американський дослідник Джон Тедескі називав Римську інквізицію «першопрохідцем в юридичній реформі», адже саме завдяки цій інституції почався рух до поваги прав і гідності обвинувачених. Слід підкреслити, що такого ставлення в ту епоху не було в жодній юридичній системі світу.

У 2004 р. Іван Павло II ще раз вибачився за гріхи й недосконалості інквізиції. Він говорив про те, що Церква повинна переконувати в вірі не шляхом насильства, але силою правди. Папа зазначив, що католики шкодують, що застосовували нетолерантні методи, що суперечать євангельському посланню.

По книзі Міхаеля Хеземана “Contro la Chiesa”.

Підготував Олександр Панченко

Джерело

Схожі публікації:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Facebook Auto Publish Powered By : XYZScripts.com