Метод ізотопу вуглецю 14С не є надійним?
Ось ціла низка сумнівів, загадок, плутанини. їх достатньо багато, щоб уже з 1989 року деякі дослідники почали ставити питання про ненадійність визначення віку плащаниці за допомогою методу ізотопу вуглецю 14С. При цьому вони сумнівалися і в «науковій правильності» тодішніх дослідників, і в «релігійній правильності» завжди скептичної Церкви.
Метод датування за допомогою ізотопу вуглецю 14С опрацював американський хімік Вілард Франк Ліббі відразу після Другої світової війни. Цей метод базується на вимірюванні часу природного розпаду різновиду вуглецю, який міститься у кожній органічній субстанції. Його використовували у дослідженні тисяч археологічних знахідок, настінних малюнків, людських решток, скам’янілостей рослин тощо. Однак сам винахідник цього методу визнавав, що він цінний, коли йдеться про шматки дерева або рештки скелета, водночас щодо стародавніх тканин, то він не є цілком достовірним…
1955 року, коли метод уже набув поширення, його пропонували для дослідження Туринської плащаниці. Однак тоді треба було б використати майже 900 квадратних сантиметрів полотна, а про це не могло бути й мови. Пізніше взяття зразків змінилося завдяки новій техніці Accelerator Mass Spektrometry, тобто акселераторній спектрометрії мас, яка не пов’язана зі знищенням узятих зразків. 1988 року для проведення маніпуляцій, потрібних для дослідницької програми, яку науковці із STURP запропонували у 1984-му та розпочали 1986-го, вистачило всього двох квадратних сантиметрів полотна.
Тимчасом ці досліди не були проведені належним чином. Конкуренція між окремими лабораторіями, бажання наживи, особисті конфлікти – все це затримувало та заплутувало дослідження. 10 жовтня 1987 року кардинал Балестреро ввів уточнення до інструкції Державного секретаріату (його очолював кардинал Аґостіно Касаролі), які були дуже віддалені від первинних амбітних намірів великої мультидисциплінарної програми, котру затвердила Конгрегація у справах віровчення (її очолював кардинал Ратцинґер), і базувалися на суперечливих дослідженнях, які проводили наосліп. Ці хаотичні вчинки ще більше ускладнили хід подій. Врешті 21 квітня 1988 року з Туринської плащаниці взяли зразки тканини. Це було зроблено в атмосфері шкідливого замішання, і коли про це стало відомо, то така поведінка дослідників викликала в науковому середовищі серйозні підозри.
Крім цього, вдалося віднайти та порівняти приклади помилок у датуванні за допомогою методу ізотопу вуглецю 14С. Часом ці хиби були доволі суттєвими – як у випадку зі шкаралупою живого слимака, котру датували 24 тисячами років. Окрім цього, дослідили гіпотези про існування екзогенних елементів, які можуть бути перешкодою у застосуванні методу ізотопу вуглецю 14С. Такими зовнішніми причинами є: землетрус, висока температура, радіоактивність, забруднення зразків тощо. Також варто звернути увагу на те, що, починаючи від середньовіччя, біля реліквії горіли мільйони свічок, які запалювали паломники! Науковці рішуче ствердили: метод ізотопу вуглецю 14С не є безпомилковим – і невідомо, чи Туринська плащаниця походить із XIV століття…