Новий погляд на ту саму історію
Це принаймні заспокоїло угорських науковців. Усі тамтешні історики знають про існування манускрипту «Ргау», який зберігають у Національній бібліотеці в Будапешті. Цей документ містить найстаріший текст, написаний угорською мовою, оздоблений давніми мініатюрами із зображенням Христових страстей. На одній із них зображено «святих дівиць» перед гробом Ісуса, а також плащаницю. Отож, на думку багатьох істориків, деякі деталі цього зображення підтверджують: митець, який був автором мініатюри, узяв за зразок плащаницю з Лipe, а це означає, що вона не може походити з XIV століття!
Упродовж усіх цих років історики докладали неймовірних зусиль, щоби відтворити долю плащаниці до 1357 року. Щоправда, немає жодних переказів на цю тему, які походили б із часу до ІV СТОЛІТТЯ, тобто з періоду, коли перші християни переховувалися від римської влади. Однак науковці спочатку натрапили на слід святої плащаниці в Палестині, потім в Едессі (на південному сході Туреччини), а згодом і в Константинополі, куди плащаницю з помпезними почестями перевезли 944 року. Там її почитали та молилися біля неї аж до 1204-го, коли місто було сплюндровано. Деякі історики вважають, що 1205 року плащаниця з’явилася в Атенах, куди її міг вивезти один з організаторів Четвертого хрестового походу Отто де ля Рош, прадід Жанни де Вержі, дружини Ґефро де Шарні, власника Ліре…
2002 року, коли плащаницю відреставрували, науковці зробили наступне тривожне відкриття. На її закритому боці помітили бічний шов, розташований за дев’ять сантиметрів від краю. Такі шви були на тканинах, що походили з Масади, палестинської фортеці, яку римляни знищили 74 року нашої ери.
Врешті, останнім часом було проведено незалежні дослідження інших реліквій, пов’язаних зі страстями Христа. Серед десятків подібних речей, автентичність яких була сумнівною, є дві, які видаються справжніми, а деякі деталі в них доволі промовисті.
Перша реліквія – це туніка з Аржантея. У Євангелії сказано: коли Ісуса прибили до хреста, кати поділили між собою Його шати. Та коли почали ділити туніку, то були змушені кинути жереб, адже одежина була без швів, а роздирати її було шкода. Саме цю річ, тепер уже дуже знищену, імператриця Ірина з Константинополя пожертвувала Карлові Великому. А він подарував її своїй доньці Теодраді, монахині в монастирі Аржантей, де цю реліквію знайшли у 1156 році, а потім там її почитали Людовик VII, Генрих II, Людовик XIII, Ришельє та багато інших осіб. Саме тому туніка вціліла під час нормандських вторгнень, релігійних воєн та революції 1789 року. А 1934-го, коли з’явилася ідея дослідити цю річ та сфотографувати її в інфрачервоному тлі науковці розпочали порівняльні дослідження зі святою туринською плащаницею.
Друга реліквія – це хустка (покривало, сударіюм) з Ов’ є д о. Реліквія перебуває в Ов’єдо (Іспанія), де опинилася 812 року. Це закривавлений шматок полотна розміром 84 на 53 сантиметри, який походить із Єрусалима. Плетення тканини подібне до того, яким було зроблено Туринську плащаницю. Ця річ також нагадує про страсті Христа, а точніше, це може бути хустка, яку поклали на обличчя Ісуса після того, як Його зняли з хреста. Те, що кров на цьому полотні – також групи АВ (тобто IV), дуже рідкісної, яку мають лише чотири відсотки населення планети, може бути звичайним збігом обставин. Однак коли науковці приклали цю велику хустину до Туринської плащаниці, то ствердили, що обриси сімдесяти слідів крови збігаються. Інші дослідники помітили ті самі пилки рослин, які потрапили між волокна обох тканин, особливо сліди рослин, які можна знайти лише в околицях Єрусалима.
Ніби таємниці святої плащаниці було замало, щоби розпочати суперечки між науковцями з усього світу! Перші результати зіставлення плащаниці з цими двома полотнами більш ніж клопітливі. А контроверзи щойно почалися…