Таємниці та ілюзії
Нез’ясовані суперечності та нові історичні відкриття не усувають основної таємниці: якщо обриси тіла не є результатом зусиль якогось незнаного художника (а в цьому вже ніхто не сумнівається), то яку техніку нанесення мав би використати той майстер, щоби відобразити подвійний силует тіла засудженого і всі наслідки його смерти, тобто плями крови, сироватки крови, поту тощо? Що досконалішими стають наукові досягнення, то виразніше вони вказують на наступні деталі, про які жоден, навіть геніяльний, середньовічний фальсифікатор не міг навіть здогадуватися.
Наприклад, 1976 року експерти із NASA (Національного равління з аеронавтики та дослідження космічного простору) використали для вивчення плащаниці свій аналізаторзображення VP8, відомий із виконання просторових фотографій верхні планет. За його допомогою вдалося встановити, що зображення на полотні є тривимірне, а це означає, що його проекція дає змогу провести екстраполяцію цілком достовірного просторового зображення. Це зображення внаслідок незначного та регулярного окислення целюлози льону є цілком пласким воно нічим не нагадує відтиску, який у звичайних умовах деформувався би через випуклості тіла. Це виглядає так, якби тіло відбило своє зображення на полотні, котре було розтягнене перед ним, ніби фотографічне кліше. Який фальсифікатор міг вигадати таке диво? І навіщо?
Отож, чи Туринська плащаниця виникла внаслідок якоїсь не-зрозумілої події? Так. Чи вона є штучним витвором? Ні. Якщо не вважати, що вона накривала тіло Христа, то науковці вже давно підтвердили її автентичність. Однак суперечка стосовно плащаниці постійно повертається з огляду на ідеологічний характер цих незвичайних досліджень, а також сильних емоцій, які вони викликають. При цьому відбувається повільне розходження між предметом дослідження та його релігійним і богословським значенням. Тобто всупереч тому, на що сподіваються побожні особи, визнання автентичності Туринської плащаниці не є рівнозначним доказу воскресіння Христа!
Поступ у науці породжує нові запитання і навіть ілюзії. Письменник Дідьє ван Ковелер , який захоплювався цією темою, оприлюднив інформацію, що 1998 року папа Іван Павло II прийняв на авдієнції професора Леонсіо Гарза-Вальдеса, мікробіолога з університету у Сан-Антоніо (Техас). Цей науковець, який скористався неузгодженістю в діях дослідників у 1988 році і здобув зразок із плащаниці, застеріг Святішого Отця перед небезпкекою клонування розіп’ятого, яке теоретично можна здійснити за допомогою крови, що залишилася на полотні. В Інтернеті можна знайти пропозиції таких спроб. Вони походять від сект, наприклад, від «Second Coming Project» («Проект другого пришестя») у Каліфорнії. Це, на їхню думку, мало б пришвидшити прихід Месії на землю. Хіміки, гематологи та біологи можуть переконувати, що за допомогою використання крови, яка має дві тисячі років, нереально когось клонувати, та однаково ця гіпотеза приголомшує.
У ніч проти 12 квітня 1997 року небагато бракувало, щоби пожежа перетворила плащаницю на попіл. Завдяки відвазі та рішучості одного з охоронців тканина дивом уникнула полум’я, яке спустошувало катедральний собор. Але хто міг хотіти знищити цю реліквію? І навіщо?