СВЯТА ТУРИНСЬКА ПЛАЩАНИЦЯ

З наближенням Страсного тижня, Великої П’ятниці та славного Воскресіння Господа Нашого Ісуса Христа на просторах інтернету збільшується зацікавлення Туринською Плащаницею, та її автентичністю. Пропонуємо Вашій увазі вибрані частини із книги Бернара Лєкомта “Таємниці Ватикану”.

Каплиця у Шампані

Славнозвісного 1357 року в містечку Ліре у Шампані вперше виставили лляну тканину, яку вважали плащаницею Христа. Поплямлений прямокутний шмат полотна має 4,36 м завдовжки і 1,10 м завширшки. На ньому видно подвійний силует людини: перший – це відбиток спереду, другий – зі спини. Силует оточують різні візерунки, сліди забруднення, дивні чорні та коричневі плями.

Четверо євангелистів дуже подібно розповідають про історію плащаниці. Ввечері після того, як Ісуса з Назарета розіп’яли, один із його заможних учнів, Йосиф з Ариматеї, попросив у Пи¬лата дозволу забрати тіло померлого й завинув його «у чисте полотно», щоби напередодні шабату якомога швидше покласти його до гробу. Коли у неділю вранці дві його знайомі прийшли намастити тіло пахощами, то побачили порожній гріб. Петро та Іван, двоє учнів, яких покликали на допомогу, підтверджують, що тіло зникло. Лляне простирало лежить на землі, як і згорнена хустка, якою було прикрите обличчя. Що сталося з тими полот-нами? Це залишається загадкою.

Чи лляна тканина, яку знайшли в Ліре, справді була плащаницею, про яку написано в Євангелії? Невідомо. Існували свідчення про те, що надзвичайно мужній та побожний Ґефро де Шарні, посідач Ліре, супроводжував Гумберта II де ля Тур ду Пін, дофіна В’єнського, під час хрестового походу до Святої Землі У 1345-1346 роках. Саме звідти він міг привезти плащаницю. Ясновельможний пан Ґефро де Шарні побудував каплицю, до якої на молитву приходили натовпи паломників. Чи фундатор мав намір зробити з каплиці сховище для плащаниці? Це також невідомо. 1354 року папа Інокентій VI надав каплиці ранг колегіяти. У цих документах жодним словом не згадано про святу плащаницю.

Щойно після смерті Ґефро де Шарні, який загинув 1356 року під час битви біля Пуатьє, його вдова Жоан де Вержі започаткувала культ плащаниці, автентичність якої відразу спричинили суперечки серед найвищих достойників Церкви. Єпископ Ан Пуатьє, а потім його наступник П’єр д’Арциз забороняють почитати цю реліквію, вважаючи її фальшивкою, намальованою невідомим художником, котрий, як стверджував єпископ д’Арциз сам зізнався в ошуканстві. Однак ніхто й ніколи так і не знайшов ані художника, ані документа, який підтверджував би його зізнання у скоєному. Тодішній папа Климентій VII дозволив офіційні паломництва до Ліре, водночас зобов’язуючи тамтешніх каноніків пояснювати вірним, що ця реліквія є «лише копією чи зображенням плащаниці Господа нашого Ісуса Христа».

Наприкінці столітньої війни дорогоцінну плащаницю замкнули у скрині й довірили Маргариті де Шарні; внучці Ґефро, котра після оголошення миру відмовилася віддати її монахам. Правдоподібно, таке рішення можна пояснити фінансовими мотивами, адже виставлення плащаниці притягувало тисячі паломників і приносило значні прибутки.

1453 року Маргарита де Шарні врешті-решт передала лляне полотно Людовику, князю Савойському, син якого поклав реліквію у новій каплиці в замку Шамбор, колисці савойської династії. У 1483-му в офіційному переліку реліквій, меблів та оздоб каплиці в замку згадано й про полотно, яке у цьому документі вперше названо святою плащаницею. 4 грудня 1532 року саме у цьому місці, до якого приходили натовпи вірних, таємнича пожежа ледь не поклала край усій цій історії. Плащаниця, яка, на щастя, лежала у срібній скрині, зазнала лише легких пошко¬джень через розплавлений метал і воду, якою гасили вогонь. Сестри клариски з Шамбора, вправні швачки, взялися виправити ці збитки.

Коли осередок савойської династії перенесли до Турина, столиці П’ємонту, 14 вересня 1578 року князь Емануїл Філіберт наказав перевезти туди і славнозвісну реліквію. Відтоді вона залишатиметься у Турині. Лише під час останньої війни її переховуватимуть в околицях Неаполя. Із 1694 року свята плащаниця була замкнена у спеціально облаштованій каплиці, за головам вівтарем Туринського катедрального собору Святого Івана Хрестителя.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *