СВЯТА ТУРИНСЬКА ПЛАЩАНИЦЯ

Наука підтверджує… таємницю!

Саме там у травні 1898 року Секондо Піа, адвокат, а час від часу ще й фотограф, робить перші знимки шматка тканини, на якому неозброєним оком можна побачити невиразний коричнюватий і розмитий слід людського тіла, відбитий спереду та зі спини. Зображення на негативі фотографії, яке незабаром побачить увесь світ, набагато виразніше і викличе ланцюгову реакцію полемік та суперечок. Деякі католицькі вчені, зокрема канонік Уліс Шевальє, відразу визнають це зображення містифікацією. Натомість інші, хоча й називають себе агностиками, серед них французький професор Ів Делаж, визнають автентичність плащаниці. У квітні 1902 року Марселен Бертло, секретар Французької академії наук, дуже антиклерикальний, якого виведе з рівноваги сама ідея довести існування Ісуса, гостро критикуватиме професора Делажа.

Насамперед треба зазначити, що зображення тіла, яке «об’явилося» завдяки негативу, дуже точне з погляду анатомії та фі¬зіології. Внаслідок досліджень вдасться встановити, що зріст цього чоловіка – близько 1 м 78 см, що йому було близько тридцяти років і що належав він до семітського антропологічного типу. Лікарі та фахівці, які займалися цією справою, не можуть приховати свого здивування: фальсифікатор (якщо це справді так) мав би бути генієм у царині медицини! Хірург П’єр Барбет, який ретельно досліджував плащаницю у 1930-1940 роках, на конференціях постійно повторював:

– Навіть сьогодні ніхто не зумів би виконати настільки детального зображення і при цьому не допустити якоїсь помилки!

А ще більше дивує те, що фотографія, яку зробив Сек Піа, також надзвичайно виразно показує, що на тілі чоловіка були різноманітні сліди від ударів та ран і що ті стигмати точно збігаються з описом розп’яття Ісуса з Назарета. Видно сліди цвяхів на долонях і стопах, знак від важкого тягаря на плечі, рани, що з’явилися внаслідок бичування, покалічення довкола голови, відкриту рану біля серця.

Як це можливо? Невже Туринська плащаниця справді є тим полотном, яке Йосиф з Ариматеї купив увечері того дня, коли розп’яли Ісуса? А може, це плащаниця якогось іншого розіп’ятого? Упродовж усього XX століття десятки науковців схилятимуться над реліквією і досліджуватимуть ЇЇ з усіх можливих ракурсів. Екзегети, історики, археологи, іконографи, палеогра¬фи, нумізматики, епіграфіки, палінологи , хіміки, антропологи, хірурги-анатоми, фахівці у царині спектрографії, оптики, папірологи – усім їм буде що сказати, усі матимуть бажання поді-литися якимось відкриттям, висунути нову гіпотезу, написати книжку…

1931 року Джузепе Енріко робить нові фотографії, 1950-го в Римі і Турині відбуваються конгреси, присвячені плащаниці, у 1959-му, 1969-му та 1973 роках проводять численні наукові дослідження, а 1977-го у Сполучених Штатах Америки відбувається ще один конгрес науковців – усе це дає змогу поширити зна¬ння про цей таємничий шматок лляної тканини. Нові історичні дослідження, фізико-хімічні зразки, аналіз знайдених у ній пилків та часточок, ретельні анатомічні дослідження, результати спектрографії лише зміцнюють позицію захисників автентичності плащаниці. Так, лляне полотно може походити зі Святої Землі; так, структура тканини, спосіб ткання та ґатунок льону були дуже поширені на Близькому Сході; так, розміри полотна майже до сантиметра відповідають вимірам вісім на два ліктів, тобто одиницям виміру за часів Ісуса Христа; так, чоловік, загорнений у плащаницю, помер від страшних мук – таких, як Ісус; так результати дослідження слідів ран цілком відповідають опису страстей…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *