СВЯТА ТУРИНСЬКА ПЛАЩАНИЦЯ

Ізотоп вуглецю 14С усе вирішив

Саме тому прес-конференція кардинала Анастасіо Балестреро, яка відбулася 13 жовтня 1988 року, має гучні наслідки. Датування за допомогою методу ізотопу вуглецю 14С має раз і назавжди узгодити всі точки зору. Три лабораторії, які брали участь у цьому дослідженні, а саме – Оксфорд, Аризона та Цюрих, категорично ствердили, що плащаниця є підробкою з часів середньовіччя, епохи, коли, як стверджують усі історики, процвітало явище продажу-купівлі реліквій. Усім відомо, що існувало дуже багато цвяхів, якими нібито прибили Ісуса до хреста, а також чимало шматків самого хреста, на якому розіп’яли Ісуса. А ще було доволі багато… плащаниць, котрі притягували до себе натовпи паломників! Усе сходиться. Сотні статей у газетах, телепрограм, виставок і книжок знову й знову повертатимуться до цієї теми, розвиватимуть і підтверджуватимуть діагноз, поставлений архиєпископом Турина. У тоні висловлювань переважає полегшення: після стількох контроверсій врешті вдалося розвіяти всі сумніви!

Виявляється, що обережність Церкви таки отримала свою нагороду. Вже у момент появи плащаниці у 1357 році єпископи архиєпархії Труа сумнівалися в її автентичності. А якщо папа Климентій VII таки дав дозвіл на її почитання всупереч місцевим єпископам, то так трапилося тому, що він був родичем другого чоловіка Жанни де Вержі! Звичайно, 1471 року папа Сикст IV врешті-решт визнав автентичність плащаниці. Так, це правда, що 1506-го папа Юлій II видав буллу, в якій апробував публічний культ «плащаниці, в якій нашого Господа Ісуса Христа поклали до гробу». Однак у XX столітті сумніви та довіра знову беруть гору.

Архиєпископи Турина, навіть папи, хоча й були зворушені численними аргументами на користь автентичності таємничого полотна, все ж проявляли передбачливість. Так само, як у випадку видінь у Фатімі, чудес у Люрді та всіх інших ірраціональних явищ, немає нікого більш скептичного, ніж сама Католицька Церква: папа, кардинали, єпископи понад усе бояться фальшування та жирування на легковірності.

Однак 1931 року молодий архиепископ Турина Мауріліо Фоссаті організовує перше у XX столітті виставлення плащаниці. Серед натовпу вірних, які за такої нагоди дізнаються про існування реліквії, є і молодий викладач історії дипломатії з Риму Джованні Батіста Монтіні. Ніхто навіть не підозрює, що через багато років він стане папою Павлом VI. Кардинал Фоссаті намагається зацікавити плащаницею науковців – і саме він 1950 року організовує перший конгрес синдології (слово «плащаниця» грецькою звучить як sindon»).

Натомість кардинал Мікеле Пелегріно, який 1965-го стає архиєпископом, налаштований до всіх наукових досліджень доволі вороже. Всупереч його волі колишній італійський король Умберто II зі савойської династії, законний власник плащаниці, 1969 року організовує наступний колоквіум, а також 1973-го виставляє святу плащаницю у Швейцарському залі королівського палацу в Турині. У листопаді того ж року, за згодою Павла VI, він підтримує ідею 30-хвилинного показу плащаниці на телебаченні.

За цієї незвичайної нагоди Павло VI, хоча й не був схильний до містицизму, публічно згадує про те, що під час виставлення у 1931 році мав щастя бачити святу плащаницю і що обличчя Христа видалося йому «таким справжнім, таким людським божественним», що він був ним захоплений. Папа Монтіні стримує емоцій:

– Яке це щастя, яка це таємниця – бачити Ісуса! Його, справді Його!

1978 року з нагоди 400-ї річниці прибуття плащаниці до Турина папа Павло VI дозволяє знову публічно її виставити – цього разу на 43 дні, у серпні та вересні. Та 6 серпня папа помирає…

Іван Павло І, наступник Павла VI, дає згоду групі фахівців-дослідників із «Shroud of Turin Research Project» (STURP) (Проект дослідження Туринської плащаниці) на виконання дослідження та взяття зразків тканини, користуючись нагодою виставлення плащаниці. Занепокоєний та скептичний новий єпископ Турина монсеньйор Балестреро відразу наказує наглядати за цим проектом. Це має робити комісія, якою керує його приятель професор Луїджі Ґонела, а мета нагляду – контролювати всі ці дослідження. Ніколи не відомо, що може трапитися…

На це виставлення до столиці П’ємонту приїздять три міль¬йони паломників. 1 вересня, повертаючись із конклаву, під час якого папою було обрано Івана Павла І, до Турина прибуває також Кароль Войтила, Краківський архиєпископ, аби помедитувати біля плащаниці.

Коли він стане папою й обере собі ім’я Іван Павло II, то здійснить два душпастирські візити до столиці П’ємонту. Під час першого, який відбувся у квітні 1980 року, для папи організовують приватне виставлення плащаниці. Через рік, у березні 1981-го, колишній італійський король заповість святе полотно папі. Королівська родина урочисто передає плащаницю Іванові Павлу II. У травні 1981 року папа погоджується зустрітися з науковцями із STURP, однак замах на його життя, який здійснив Алі Агджа на площі Святого Петра напередодні цієї зустрічі, перекреслив усі плани.

У програмі другого душпастирського візиту в Турині, який відбувся у серпні 1988 року, не було передбачено приватної молитви папи перед плащаницею. Можна припустити, що Іван Павло ІІ піддався аргументам місцевого архиєпископа Балестреро, який ніколи не вірив у автентичність реліквії, а також знав результати досліджень, проведених за допомогою методу ізотопу вуглецю 14С. Якщо видатні науковці вже підтвердили тезу про фальсифікацію реліквії та її підробку в час середньовіччя, то недоречно їй поклонятися…

Продовження пізніше

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *