Світ обманює і спокушає: він переконує нас у тому, що лише володіючи чимось, ми отримуємо безпеку і радість. І тим самим робить нас невільниками, які готові йому служити, і позбавляє нас нашої правдивої людськості, краде у нас простір правдивої свободи. Саме у цьому безумстві лежить початок неспокою, у переконанні, що лише багатства є важливими і що людина знаходить свою безпеку в усе більшому їх нагромадженні для себе самої. Таке безумство засліплює (вв. 22-23): жадоба володіння дезорієнтує і обтяжує серце. Матей говорить про багатства, що їх підточує міль і ржа та що їх злодії викрадають. В ширшому значенні Біблія говорить про «марноту»: «Марнота марнот — геть усе марнота» (Проп 1, 2). Дуже часто ті багатства, що їх шукає людина, на які покладає свої надії і яким приносить себе і в жертву (тобто робить собі з них ідолів!), є «марнотою», вони ефемерні і легкі немов дим (таким є значення слова марнота): здалеку вони обіцяють, а потім розчаровують.
