Нас від Страсного Тижня та від Свята Пасхи віддаляють кілька тижнів. На богослужіннях та у проповідях ми все частіше чуємо про смерть Ісуса на хресті. Чому все ж таки Ісуса розіп’яли? Чому римська влада вважала за доцільне стратити Ісуса? Чому єврейська верхівка видала Ісуса римлянам, як людину, що заслужила на смерть?
Римське звинувачення Ісуса
В Римській імперії розп’яття було потужним символом влади. З його допомогою не просто розправлялись із небажаними людьми, але робили це так, щоб завдати максимум приниження. Розпинаючи бунтівників та злочинців, римляни ніби заявляли: це ми тут господарі, а ви наша власність, тому з вами ми зробимо все, що забажаємо. Через розп’яття римляни попереджували всіх: ось, що буває з тими, хто повстає проти влади Риму та Цезаря.
Суд над Ісусом відбувся перед правителем Пилатом. Що нам відомо про цю людину? Філон Олександрійський говорить про одну цікаву ситуацію, яка була пов’язана із Пилатом. Пилат в палаці Ірода встановив позолочені щити, а це викликало певне невдоволення серед впливових євреїв, вони погрожували Пилату вислати до Тиберія посольство. Пилат налякався, що вони перед імператором розкажуть і про інші його справи: хабарі, грабунок, страти без суду, жорстокість. У нього не вистачало хоробрості забрати ті щити, але так само він не хотів робити те, що від нього вимагали його піддані.
Єваенгелист Іван Пише такі слова: «Від тієї хвилини шукав Пилат можливості, як би його відпустити» (Ів.19:12). Не слід думати, що Пилат такий був хороший дядько, що хотів Ісуса відпустити. Пилат розривався між бажанням поступити наперекір євреям та боязню, що про нього подумає Тиберій, якщо дізнається про цю ситуацію: «Відпустиш його, то не будеш кесаревим другом! Усяк, хто з себе робить царя, кесареві спротивляється!» (Ів.19:12).
Багато хто намагається відбілити Пилата, що вина лежить не на ньому, а на натовпі євреїв. Проте, якби там не було, Пилат є Правителем, тому саме на ньому лежить відповідальність за смерть Ісуса. Миття рук – жест, який не має змісту: Пилат, ніби намагається відійти від відповідальності за те, що абсолютно в його владі. Джерела нам не говорять, що Пилат намагався врятувати Ісуса, вважаючи його добрим, благородним, святим та справедливим. Ні, Пилат хотів вчинити наперекір бажанню первосвящеників тільки тому, що він завжди намагався діяти їм на зло, і це було досить звичним для нього.
Беручи до уваги синоптичні Євангелія та Євангеліє від Івана можемо зробити висновки:
- Пилат зрозумів, що перед ним не звичний революціонер чи розбійник. Якщо він і видає Себе за Месію, то за Месію досить таки незвичного. До таких висновків Пилата могли наштовхнути слова Ісуса: «Ти кажеш». Ці слова ми знаходимо у всіх чотирьох євангелистів.
- Пилат зрозумів: єврейські вожді вимагають смертного покарання для Ісуса з прихованими своїми інтересами, а всі звинувачення – це тільки нагода.
- Це дало змогу та можливість Пилату повести себе так, як він звик це робити: відмовити їм, але це не було успішно.
- Пилат зазнав поразки, тому що йому не двозначно дали зрозуміти: якщо він не стратить людину, яка називає себе царем, то його самого буде звинувачено в зраді Цезарю.
Отже, чому стратили Ісуса? Те, що стосується мотивів римської влади, то відповідь тут очевидна. Цинічний тиск примусив поступитись Пилату. Як воно буває і в наш час: власна вигода переважила над справедливістю.
Єврейські звинувачення
Ісуса можна було легко звинуватити вже за самі події у Храмі. Проте єврейським суддям потрібне було таке звинувачення, з котрим вони могли піти до Пилата, щоби він підтвердив на виконав їхній засуд. Однак вони врозуміли, що Ісус не ніс загрози ні єврейській владі, ні, тим більше, Римській імперії.
Вавилонський Талмуд говорить: «Ісуса повісили напередодні Пасхи. Сорок днів перед цим вийшов глашатай і промовив: «Його збираються побити камінням за те, що Він займався чаклунством, зваблював та збивав Ізраїль зі шляху. Якщо хтось знає щось на Його захист, нехай вийде та скаже». Однак ніхто не вийшов на Його захист і Його повісили напередодні Пасхи».
Як бачимо, згідно єврейської традиції, Ісуса стратили за злочин, за який єврейський закон карає смертю (пор. Втор. 13). Тут спробуймо розібратися: як саме Ісус зводив Ізраїль. Ні первосвященики, ні Пилат в русі Ісуса не бачили революційної загрози. Проте вони згадали про тексти Второзаконня 13, оскільки Ісус виступав з програмою, котра передбачала відмову від певних ідеалів тодішнього юдаїзму, а, натомість, передбачала вірність Ісусові. В Його промовах і вчинках люди вбачали опозицію до Тори та Храму. Не дивно, що Його могли прийняти за лжепророка, котрий творить знаки та чудеса, щоби звести Ізраїль з істинного шляху.
У Євангелії від Івана ми бачимо, що Пилату було байдуже хто баламутить Ізраїльський народ, але в його прямі обов’язки входило чинити спротив будь-якому антиримському революційному руху. Єврейська верхівка хотіла перед Пилатом показати Ісуса таким Месією, котрого б Пилат забажав стратити. Однак тут вони діяли досить обережно, бо, якщо б вони звинуватили Ісуса втому, що Він революційний Месія і згідно цього передали Пилату, то вони могли спровокувати в народі заколот та повстання. Інша справа, якщо б їм вдалося звинуватити Ісуса за якийсь досить серйозний поступок згідно єврейського Закону. Тоді вони змогли б перетягнути народ на свій бік. Про такі наміри свідчать сцена знущань у єврейському суду, якщо Ірод та римляни називають Ісуса Месією, то єврейські вожді – пророком.
З точки зору єврейського спостерігача, Ісус дійсно зводив Ізраїль Своїми словами та вчинками. Більшості фарисеїв не сподобалася Його критика національного спротиву. Первосвященик та садукеям не подобалося те, що через Нього збурювався народ та всюди були народні хвилювання. Про це вдало говорить євангелист Іван: «Зібрали тоді первосвященики та фарисеї раду й заговорили: «Що робити нам? Силу чудес отой чоловік робить! Якщо залишимо його так, то всі увірують у нього, тож нагрянуть римляни, місто наше знищать та й народ наш!» (Ів. 11:47-48).
Ісус творив чуда, народ ішов за Ним, єврейська верхівка розуміла, що, таким чином, Храм та ціле життя їхньої нації під загрозою. Це дало основу для звинувачень, котре, згідно євангелиста Луки, єврейська верхівка передала Пилату: «Цього ми знайшли, що він підбурює народ наш, забороняє давати кесареві податок і каже, що він – Христос-Цар» (Лк. 23:2).
Чи відбувався над Ісусом суд поспіхом вночі нам не відомо. Можемо погодитися разом із Н. Т. Райтом, котрий стверджує, що єврейський суд – це зібрання, про яке говорить в Євангелії від Івана в 11 главі. Ісуса на ньому не було, хоча там було вирішено:
- Ісус – лжепророк, котрий зводить Ізраїль;
- Ісус – серйозна політична перепона;
- Оскільки стоїть вибір між вбивством Ісуса та національною безпекою: Ісус повинен померти;
Залишалося добитися від Ісуса визнання своєї вини у відношенні до Храму та лжепророцтв. Ісус не тільки визнав Себе Месією, але про Себе сказав такими словами, що у звинувачуваний список можна було б додати ще й богохульство. Він не тільки лжепророкував про Храм і цим самим показав Себе злочинцем, про якого говориться у Второзаконні 13. Це могло переконати натовп у справедливості засуду. Він не просто говорив, що Він – Месія, але Він говорив, що Він сяде на троні біля Бога Ізраїля: «Віднині ви побачите Чоловічого Сина, який сидітиме праворуч Всемогутнього й ітиме на небесних хмарах» (Мт. 26:64).
Чому ж стратили Ісуса? Те, що стосується мотивів єврейської верхівки, то тут є цілий комплекс причин:
- Багато хто вважав Ісуса «лжепророком, що зводить Ізраїль». Особливо, так вважали фарисеї, але не виключено, що так могли думати і первосвященики;
- Вони розглядали акцію Ісуса в Храмі, як удар по головному символові національного життя та присутності ГОСПОДА із своїм народом;
- Хоч Ісус не вважав себе вождем збройного повстання, але Він вважав Себе Месією, а тому міг опинитись в центрі серйозної революційної активності;
- Ісус був небезпечною політичною фігурою. Його вчинки могли спровокувати каральні міри Риму по відношенні до Храму та народу.
- В ключовий момент слухань Ісус не просто визнав всі ці звинувачення, але зробив ще гірше: Він помістив Себе поруч із Богом Ізраїлю.
Тому досить легко єврейські вожді представили Пилату Ісуса як заколотника, а єврейському народові – як лжепророка та хулителя Бога, який збиває єврейський народ із його шляху. Вони ж бачили в Ісусові серйозну політичну загрозу. Виходить, як не крути, Ісус повинен померти.
Винести вирок Ісусові – це тільки півсправи, тепер ще потрібно переконати Пилата, що Він повинен померти, цей вирок потрібно затвердити та виконати. Рішення Пилата – це та умова, без якої не відбулося б розп’яття Ісуса, якщо б Пилат не піддався єврейським вождям, то Ісуса б тільки бичували та відпустили. Тепер все вирішено…
Проте не будемо забувати і про роль самого в’язня. Ісус міг уникнути арешту. Він міг заспокоїти синедріон. Він міг переконати Пилата, що не представляє жодної загрози. Ісуса мав можливість повести Себе по-іншому і це дало б змогу уникнути покарання. Мусимо визнати, що однією із причин смерті Ісуса був також і Його власний вибір.
За книгою Н. Т. Райта «Иисус и победа Бога»