Всі чотири євангелисти говорять про те, що Ісуса судили як юдеї, так і римляни, а іноді, в певній мірі, вони діяли разом.
Так, згідно Євангелія від Марка, Ісуса заарештували люди, котрих послали впливові священики, книжники та старійшини (пор. Мр. 14: 43-50). Ісуса відводять до первосвященика (пор. Мр. 14:53), пізніше вся юдейська еліта збирається у дворі первосвященика (пор. Мр. 14:54). З цього всього можемо зробити висновок, що події відбуваються в домі Каяфи. Впливові священики та влада шукають свідчень, на основі котрих могли б засудити Ісуса (пор. Мр. 14:55-56). Проти Нього висувалися різноманітні звинувачення, навіть те, що Ісус погрожував зруйнувати Храм (пор. Мр. 14:57-58, Мр. 13:1-2).
Коли Ісус дійсно заявляє, що Він – Син Божий, котрий сяде праворуч Отця, то Його звинувачують в богохульстві, котре повинно бути покаране смертю (пор. Мр. 14:62-64). Вранці Ісуса відправляють до римського префекта Пилата, котрий був правителем Юдеї та Самарії. Пилат проводить допит Ісуса і пропонує Його відпустити, згідно із звичаєм святкового помилування на Пасху (пор. Мр. 15:15).
В інших Євангеліях ми бачимо певні відмінності, котрі додають певних деталей до описуваних подій. Євангелист Матей говорить про поганий сон дружини Пилата та про попередження: «Нічого не роби праведникові тому, бо я цієї ночі вві сні багато витерпіла заради нього» (Мт. 27:19). Вкінці суду Пилат у Матея вмиває руки та проголошує, що «Я невинний крови праведника цього» (Мт. 27:24). У відповідь натовп викрикує слова: «Кров його на нас і на наших дітях!» (Мт. 27:25).
В євангелиста Луки в описі суду Пилата ми знаходимо ще більше деталей. Ісуса звинувачують в тому, що Він забороняв платити податок Кесареві (пор. Лк. 23:2), а також те, що Він ворохобив народ (пор. Лк. 23:5). Крім цього Лука наводить історію про зустріч Ірода Антипи з Ісусом та про відновлення дружби між Іродом та Пилатом (пор. Лк. 23:6-12). Євангелист Лука також різко підкреслює невинність Ісуса (пор. Лк. 23:20-25). Невинний Ісус дуже різко контрастує із вбивцею Варравою, котрого вимагає звільнити натовп.
В Єванелії від Івана суд над Ісусом, особливо суд у Пилата, різко відрізняється від того, що ми бачили в Марка, Матея та Луки. Після арешту Ісуса відводять до Анни, колишнього первосвященика та тестя нинішнього первосвященика Каяфи (пор. Ів. 18:12-13), на допиті Ісуса б’ють в обличчя (пор. Ів. 18:22-23), потім Його відводять до Каяфи (Ів. 18:24), а звідти до римської преторії (Ів. 18:28).
Особливою відмінністю опису суду у Івана та в синоптиків стає те, що в євангелиста Івана нічого не говориться про допит Ісуса Каяфою чи будь-який діалог між ними. Проте Іван, на відміну від синоптичних євангелистів, дуже яскраво змальовує діалог між Пилатом та Ісусом (пор. Ів. 18:29-38). Є ще одна дуже важлива особливість розповідей Івана, котра є надзвичайно важливою з богословської точки зору: він підкреслює, що юдеї не мали юридичного права кого-небуть стратити (пор. Ів. 18:31-32).
Згідно євангельських розповідей Ісуса було заарештовано вночі, коли Він молився у віддаленому місці, яке називається Гетсиманією. Євангелист Марко описує подію так: «І відразу ж, коли він ще говорив, прибув Юда, один з дванадцятьох, а з ним юрба з мечами та киями – від первосвящеників, книжників і старших» (Мр. 14:43). А Іван про ці події говорить так: «Узявши, отже, Юда відділ війська і первосвященицьких та фарисейських слуг, прибув туди з ліхтарями, смолоскипами та зброєю» (Ів. 18:3). Ці люди змогли знайти Ісуса, тому що отримали вказівку від Юди, котрий і привів їх до Ісуса (пор. Мр. 14:10-13, 43:45).
Підтвердження цих двох деталей: люди, послані впливовими священиками та підкуп зі сторони священиків ми знаходимо у Йосифа Флавія, котрий про подібну поведінку впливового юдейського первосвященика розказує в «Юдейських Древностях».
Після арешту нам достеменно не відомо, куди саме відводять Ісуса. Проте можемо сміло стверджувати, що розбір справи Ісуса перед юдейськими первосвящениками та книжниками стосуються двох пунктів: Його заява, яка була спрямована проти Храму та те, що стосується ідентичності Ісуса.
Щодо перших звинувачень виступають свідки, котрі заявляють: «Ми чули, як він говорив: Зруйную храм цей рукотворний і за три дні збудую інший, нерукотворний» (Мр. 14:58), що переплітається із пророцтвом Ісуса про прийдешній суд над Єрусалимом та Храмом. Про це говорить Його поведінка у Храмі (пор. Мр. 11:17), притча про виноградник (пор. Мр 12:1-12), а також Ісус прямо це підтверджує у Своєму пророцтві (пор. Мр. 13:1-2). Таким чином свідчення цих свідків не були вигадкою. Ісус щось схоже говорив, але вони були неправдивими тому, що Ісус говорить про суд Бога, а не про суд, котрий звершить Він Своїми руками. У Ісуса не було намірів зруйнувати, а потім відновити Єрусалимський Храм, але Він попереджає, що Храм буде зруйнований, якщо народ, а, особливо священики, не покаються.
Слухання перед юдейською радою досягає своєї кульмінації в той момент, коли Ісус проголошує Своє визнання. Первосвященик питає Ісуса: «Чи ти єси Христос, Син Благословенного» (Мр. 14:61). Як ми собі пригадаємо, у первосвященика були підстави поставити подібне питання. В’їзд Ісуса в Єрусалим, радісні вигуки натовпу, поведінка Ісус в Храмі, помазання – все вказує на те, що Ісус вважав Себе Месією. Навіть в Його зціленнях та вигнанні бісів можемо вгледіти паралель з історіями про царя Соломона.
На питання первосвященика Ісус дає відповідь: «Я є, – відповів Ісус, – і побачите Сина Чоловічого, який сидітиме праворуч Всемогутнього та йтиме по хмарах небесних» (Мр. 14:62). В цій відповіді Ісуса звучать два уривки зі Старого Завіту. Вони обидва пов’язані із судом: Син людський та Той, Хто йтиме хмарами небесними – взяті із книги Даниїла 7:13, а вираз «сидітиме праворуч» взятий із Пс. 110:1. І Дан. 7, і Пс. 109 представляють собою сцени суду над ворогами Бога.
Це нам, людям ХХІ століття, ці слова нічого не говорять, але первосвященик у цих словах ясно чує погрози і він виносить смертний вирок для Ісуса. Ісус повинен померти не тільки через те, що вважає Себе Сином, котрого помазав Бог, але і тому, що Він опосередковано заявив, що сяде на престолі в момент суду над первосвящеником, ніби той є ворогом Бога. Тому немає нічого дивного, що у відповідь на слова Ісуса прозвучали звинувачення у богохульстві та смертний вирок: «Ви чули богохульство! Як вам здається?” І всі вони присудили, що смерті він гідний. Тож деякі стали плювати на нього, закривати йому лице й били його по щоках та приказували: “Пророкуй!” А й слуги били його по обличчі» (Мр. 14:63-65).
На ранок юдейська влада, порадившись, приймає рішення відправити Ісуса до римського правителя – Пилата. Тепер доля арештанта знаходиться у руках префекта, бо юдеї уже винесли свій вирок.
Перед тим, як ми будемо продовжувати наші роздуми, повинні зрозуміти одну важливу річ: не можна звинувачувати єврейський народ в суді та розп’ятті Ісуса. Такі звинувачення помилкові як з богословської, так історичної точки зору. Історик розуміє, що Ісуса засудила до смерті мала група впливових юдеїв, цілий народ не виносив цього вироку, навіть ті, хто пізніше кричав: «Кров Його на нас і на наших дітях» (Мт. 27:25) вони були малою частиною у порівнянні із цілим єврейським народом. З богословської точки зору Ісус помер за гріхи всіх людей, і в цьому сенсі ми всі Його осудили, ми всі Його послали на хрест. Жоден окремий народ в цьому розп’яттю звинувачувати не можна.
Згідно свідчень всіх чотирьох Євангелій на допиті в Пилата головною темою було звинувачення Ісуса в тому, що Він претендував на роль царя Юдеї (пор. Мр. 15:2, Мт. 27:11, Лк. 23:3, Ів.18:33). Цей титул не був плодом творчості Християн. Християни називали Ісуса Месією чи Христом, Сином Божим, Господом, Спасителем, але аж ніяк не «Царем Юдейським».
Христос – грецьке слово, котре означає «помазаник», воно відповідає єврейському «Месії», котре означає «помазаного царя Ізраїля». Учні воскреслого Ісуса почали вживати слово «Христос» як часину імені свого Господа.
За звичайних умов Пилат не мав би жодних сумнівів, вирішуючи питання страти заколотника. Проте події відбуваються у переддень великого та священного празника всіх юдеїв – свята Пасхи. Ще гірше, це свято було присвячене події, коли Бог визволив Свій народ від іноземного гніту. Пилат це все розумів, оскільки знав особливості народу, котрим керував. Він завжди намагався продемонструвати всю владу та міць Риму, щоб зберегти за собою титул правителя цієї землі та підтримувати тут римський мир. Однак, для цього йому іноді потрібно було бути мудрим та проводити гнучку політику.
Чи бажав він страти популярного серед народу Пророка та Цілителя напередодні Пасхи, прямо за стінами Єрусалиму? Можливо, достатньо тільки бичування та взяття під варту? Нехай вирішує народ.
За книгою: Т. Райта, К. Эванса «Иисус последние дни. Что же произошло на самом деле»