Всі чотири канонічних Євангелія говорять нам про те, що Пилат був готовий помилувати одного із засуджених у свято Пасхи (Мр. 15:6-15, Мт. 27:15-23, Лк. 23:18-25, Ів. 19:10-12). Деякі дослідники мають сумніви щодо історичної достовірності цих розповідей. Проте здається досить сумнівним і те, що всі чотири євангелисти використовували вигадку. Нам слід зазначити, що до нас дійшли відомості з інших джерел, коли римські або інші володарі відпускали в’язнів на волю з нагоди особливих днів.
Римський історик Лівій (25 до н.е.) говорить про окремі випадки, коли в’язнів звільнювали. Флавій розповідає, що прокуратор Альбін (правив усім колишнім царством Ірода Великого 62-64 рр. до н.е.), готуючись покинути свій уряд, звільнив багатьох в’язнів. Подібно в Мішні (близько 200 н.е. Мішна – це збірка юдейських усних передань та законів) говориться: «Ріжуть пасхального агнця для того… котрого обіцяли відпустити із в’язниці на юдейську Пасху» (м. Песаххім 8:6).
Такі помилування відбувалися чисто з політичних мотивів, щоби привернути до себе народ. Таким чином святкове помилування, у випадку Пилата, говорить про політичну хитрість, а не про людську доброту. Помилування на Пасху мало показати юдеям, що римляни поважають їхній великий празник і це ніби промовляло до народу: «З нагоди вашого великого свята ми готові звільнити із в’язниці любого в’язня, котрого ви побажаєте». Так само звичай святкового помилування давав Пилатові нагоду перекласти всю відповідальність за долю Ісуса на плечі тих, котрі Його звинувачували. Тут Пилат показує себе як хитрий політик, бо він тут не проявляє ані боягузтва, ані принциповості.
Пилат, зрозумівши, що Ісус переданий в його руки через зависять діє досить обережно. Перед тим, як винести смертний вирок, він звертається до народу, щоби почути думку натовпу. Чи хочуть люди смерті Ісуса, чи це тільки бажання горстки впливових священиків. Це не бажання справедливості, це – політика. Можливо, Пилат знав про популярність Ісуса і йому не хотілося викликати ненависть народу, особливо, у святкові дні, щоби не підштовхнути його до бунту, адже саме цього він намагався уникнути. В ситуації з Ісусом Пилата хвилювало тільки одне: як зберегти мир.
Дальше євангелисти говорять про те, що впливові священики підбурюють натовп, щоби той вимагав звільнення Варавви, а не Ісуса (Мр. 15:11-15). Юдейська верхівка вже добилася прихильності Пилата, а тепер їм дається можливість привернути на свою сторону і натовп. Їм здавалося, що є досить велика ймовірність того, що Ісуса можуть відпустити. Адже це був популярний Вчитель та Цілитель, котрий не закликав до збройної боротьби проти римлян, тому римська влада не бачила в Ньому жодної небезпеки. Його можна було звинуватити тільки в тому, що Він говорив про прийдешнє царство Бога, в котрому Він буде займати важливе місце. Проте це мало чим відрізнялося від надій та мрій інших людей.
З політичної точки зору римлянам, можливо, було вигідніше Його звільнити, ніж робити з Нього мученика. Тому впливові священики стали підмовляти натовп, щоби той вимагав звільнення Варавви. Якщо правитель не звільнить Ісуса, то що він має з Ним зробити? Перед ним є вибір: або Його стратити, або Його ув’язнити. Пилат провокує натовп, щоби той сам прийняв рішення. І це дозволяє йому «вмити руки» (Мт. 27:24). З політичної точки зору Пилат діє досить мудро. І це відповідає тому, що ми знаємо про нього.
Натовп (Мр. 15:11), разом із впливовими священиками, гучними криками вимагають звільнити Варавву, а Ісуса розіп’яти. Натовп не хоче, щоб Ісуса вкинули у в’язницю, але наполягає на Його смерті. Юдейська верхівка сподівалася, що зі смертю Ісуса, створений Ним рух зникне, а Його послідовники, будучи морально розбитими, повтікають.
Правитель готовий задовільнити бажання юдейської верхівки, але він хоче уникнути будь-яких політичних ризиків. Він думає тільки про те, щоб вирок Ісусові не спровокував спротиву серед юдеїв, щоби він не видався юдеям надто жорстоким. Якщо натовп бажає смерті Ісуса, то Пилат хотів би знати: чому. Він бажає, щоби юдеї публічно про це заявили (Мр. 15:14).
На кінець, коли збудження в натовпі зросло, Пилат наказує звільнити Варавву. Такий хід аж ніяк не свідчить про його слабкість, бо він тільки переживає про те, щоби не образити своїх союзників – впливових священиків. В інших випадках Пилат мав справу із невдоволенням зі сторони простих людей, а не впливових священиків. Тут він хоче догодити їхньому бажанню, однак перед цим він хоче переконатися в тому, що не чинить помилки. Видаючи Варавву народу, Пилат передає Ісуса в руки римських воїнів, які будуть здійснювати страту.
В Євангеліях Пилат показаний правителем, який сумнівається. Він бажає відпустити Ісуса, оскільки Він не підбурював народ до збройної боротьби та несе для Риму невелику небезпеку. Тут було б достатньо бичування та будь-якого терміну ув’язнення. Проте Пилат змушений поступитися вимогам впливової єрусалимської еліти, які вимагали смерті Ісуса. Він поступається, але при цьому ясно демонструє, що бажання стратити Ісуса виходить не від нього самого.
За книгою Т. Райта та К. Эванса «Иисус. Последние дни».