Жили два брати-береги і сестра-ріка.
Один берег був високий і порослий густим лісом, від чого вважався багатим.
А інший, низький і піщаний – бідний.
Попросив якось бідний берег у багатого брата трохи дров, щоб розвести багаття і погрітися.
Та куди там!
Обурився багатий берег:
– Якщо я щоразу буду давати тобі навіть потроху, то так, дивись, у самого нічого не залишиться. І стану я, як і ти – бідним!
Почуло це небо, насупилося.
Блиснула блискавка і вдарила у великий дуб на високому березі.
Загорівся ліс.
І така почалася пожежа, що почав благати високий берег:
– Сестричко ріка! Братику берег! Виручайте! Рятуйте! Без води і піску – пропаду!
Не роздумуючи, річка і бідний берег кинулися на допомогу братові.
І так старалися, що вона, заливаючи пожежу водою, віддала себе до останньої краплі, а він, засипаючи його піском – все до останньої піщинки.
Так вони і загасили пожежу.
Але це не принесло полегшення багатому братові.
Адже залишилася тепер перед ним лише велика порожня низина. І не стало у нього ні сестри, ні брата…
Минув час.
Дощі та працьовиті джерела поступово заповнили низину водою. І стала вона озером, яке люди, дізнавшись його історію, назвали «святим». А як інакше назвати плід жертовної любові?
І коли хто-небудь залишався тут переночувати, високий берег, винувато зітхаючи, щедро обдаровував його найкращими дровами, яких вистачало до самого світанку, незважаючи на те, що ночі в цих місцях завжди були довгими і холодними…