До царя спішив посланець з повідомленням про поразку його війська. Він знав, що тому, хто принесе таку новину, повинні відрубати голову, і по дорозі придумав, що потрібно зробити, щоб залишитися живим.
Коли його ввели до царя, він впав повелителю в ноги, благаючи простити його, бо він зовсім забув всі слова повідомлення. Цар і міністри задумалися: за таку провину посланця повинні стратити, але якщо зберегти йому життя, є надія, що він згадає це важливе повідомлення. Йому було збережено життя, але загроза страти все ще залишалася. Незабаром іншим шляхом прийшла трагічна звістка – і посланець уникнув смерті.
«Я сказав: буду я стерегти дороги свої, щоб не грішити язиком моїм; буду приборкувати уста мої …» (Пс. 38:2)