Жив у степах старий бай. І була у нього дочка-красуня. Коли вона виходила в степ, то гасли зірки в небі, струмки замовкали, бо яскравіше зірок були її очі, дзвінкіше співу струмків був її співучий голос. Дуже любив її батько і виконував всяке її бажання. Настав час видавати дочку заміж.
– Батьку, я вийду тільки за ту людину, яка буде і найбагатшою, і найбіднішою на світі.
Настав день, коли зібралися женихи. Всі вони низько вклонилися красуні і її батькові. Вперед вийшли кілька багато одягнених молодих людей. За ними слуги вели навантажених товарами верблюдів і несли тюки з дорогими тканинами і посудом.
– Ви багаті? – Запитала наречена.
– Так, ми дуже багаті.
– Чому ж ви думаєте, що ви й найбідніші люди на світі?
– Тому що у нас немає головного скарбу – твоєї руки і твого серця, – відповідали юнаки.
– Ні, це не те, що я хотіла, – засміялася дівчина. Тоді вперед виступили кілька славних воїнів. За ними товпилося їх військо.
– Ми не надто багаті, – сказали вони, – але за допомогою наших солдатів можемо завоювати світ і стати найбагатшими людьми.
– А що ви можете зробити самі, без вашого війська?
– Без солдат ми нічого не можемо.
– Ну, значить, і ви мені не підходите.
Тоді вперед виступили женихи, що тримали в руках ящики з коштовностями.
– Подивися, прекрасна, в цих ящиках незліченні скарби. Але ми віддамо їх тобі і станемо найбіднішими на світі.
– Значить, ви будете спочатку багатими, а потім бідними, а зовсім не одночасно і тими, і іншими. Ні, ви теж не ті, кого я чекала.
І раптом виступив вперед красивий юнак у грубому одязі бідняка. Низько вклонився він красуні.
– Що бідний – і так видно, – засміявся її батько, – а в чому ж твоє багатство?
– Моє багатство завжди при мені, – весело сказав юнак і вийняв з кишені голку, молоток і ополоник. – Я – хороший кравець і можу зшити одяг кращий від того, в який ти одітий. Я – хороший коваль і можу підкувати всіх коней в твоїх табунах. Я і кухар, тому можу зробити такий обід, що залишиться задоволеною вся царська сім’я. Без верблюдів, без товарів, без воїнів я можу заробити стільки, скільки потрібно, тому що моє багатство – в моїх руках.
– Ось, нарешті, прийшов мій наречений. У нього золоті руки