Штурм аду.
Чи Христос вивів всіх з аду?
На візантійських іконах Воскресіння Христового ніколи не зображується сам момент Воскресіння. На них зображується «зішестя Христа в ад», а точніше, те, як Христос виводить з аду Адама, Єву та інших героїв біблійної історії, а під ногами Спасителя – чорна безодня пекла, на тлі якої – замки, ключі та уламки воріт, які колись перегороджували мертвим шлях до воскресіння.
Таке зображення відображає традиційне вчення про зішестя Христа в ад, Його перемозі над смертю, воскресіння Ним мертвих і виведення їх з аду, в якому вони утримувалися до Його Воскресіння.
Кожне іконописне зображення засноване на тій чи іншій літургійній згадці. Не існує ікон або фресок, сюжет яких не співвідносився б із тим чи іншим днем церковного календаря. Ікона Зішестя в ад відповідає літургійним спогадам Великої суботи та Великодня. Саме вчення про зішестя в ад засноване на декількох текстах зі Святого Письма, насамперед на посланні апостола Петра (пор. 1 Пет. 3, 8-19). Але набагато детальніше тема зішестя Христа в ад, відображена також в іконописі та розкривається в ранньохристиянської апокрифічної літературі.
Тема персоніфікації аду, смерті бере початок саме в апокрифах. Так зокрема в апокрифічному тексті V століття «Євангеліє Никодима» центральне місце займає діалог між сатаною і адом. «Євангеліє Никодима» містить в собі всі ідеї та образи, які використовувалися в християнській літературі наступних століть для зображення того, що сучасні європейські богослови називають терміном Höllensturm («штурм аду»): Христос не просто сходить в пекельні безодні – Він вторгається туди, долаючи опір диявола і демонів, ламаючи ворота і зриваючи з них замки і запори, як Переможець, перед Яким сили зла безсилі.
Звернімо увагу на одну фразу з «Євангелія від Никодима» – слова аду, сказані до сатани: «Подивися, що у мене не залишилося жодного мерця». В іконографії «Зішестя в ад» Христос часто зображується із простягнутими руки до Адама і Єви, яких він виводить з аду, іноді, крім Адама і Єви, які виходять з пекла зображують також і інших людей – в білому одязі, з німбами і без. Хто ці люди? Чи справді, як каже нам апокриф, ад спорожнів? Чи всіх людей, які до Христового Воскресіння перебували в аді, вивів Христос?
Це питання не раз було відображене в іконографії Воскресіння. На знаменитій фресці «Воскресіння» з константинопольського монастиря Хору (1315-1320) традиційна тема Зішестя в ад трактується з особливим драматизмом. У середині композиції – Христос у білому одязі; Христос тримає правою рукою руку Адама, а лівою – руку Єви. Адам зображений майже біжучим назустріч Христу, Єва – із зусиллям піднімається з глибин пекла. По праву руку Христа (зліва від глядача) зображені Іван Предтеча і старозавітні праведники з німбами. По ліву руку – старозавітні грішники на чолі з Каїном, сином Єви, які стоять у нерішучості. Чи відноситься до них проповідь Христа? Чи прийме її Каїн, чи спасеться він? А інші грішники? Іконографія відображає неоднозначність вирішення питання про спасіння, ніби нагадуючи, що наші суди – не суди Божі.
Догмат про зішестя Христа в ад – частина християнського вчення про спасіння. Ми маємо достатньо підстав стверджувати, слідом за грецьким богословом І. Кармірісом, що, «за вченням майже всіх східних Отців, проповідь Спасителя простягалася на всіх без винятку і спасіння було запропоновано всім душам від віку спочилим, чи юдеям або еллінам, праведним або неправедним». Тієї ж думки дотримується інший грецький богослов, професор Н. Василіадіс:
«…Господь добровільно і переможно зійшов у ад, «загальне вмістилище» душ. Він відвідав усі душі, що знаходилися там, і проповідував грішникам і праведникам, юдеям і іновірцям. І як тим, які «живуть на землі засяяло Сонце правди», так само засяяло Його світло і тим, що перебували «під землею у темряві та тіні смертній». Як на землі проголосив Він світ, прощення грішникам, прозріння сліпим, так і тим, які перебували в аді, щоб смиренно схилилося перед Ним «всяке коліно небесних, і земних» сил».
Богочоловік, зійшовши не тільки на землю, але «і під землю», відкрив істинного Бога для всіх і всім проповідував Євангеліє спасіння:«На це бо Христос умер і воскрес, щоб і над мертвими, і над живими панувати» (Рим. 14,9).
Таким чином, не тільки для праведних, але і для неправедних проповідь Спасителя в аді була благою і радісною звісткою визволення і спасіння.
Але чи всі або тільки деякі відгукнулися на заклик Христа і були виведені з аду? Це питання залишається відкритим. Є думка, згідно з якою Христос вивів з аду тільки старозавітних праведників. А є думка, згідно з якою всі, хто побажав піти за Христом, пішли за Ним, коли відкрив Він ворота аду, зламав замки та поламав одвірки. У богослужбових текстах багаторазово йдеться про спасіння Христом усіх, хто був в аді: «і від аду всі визволилися». Але оскільки Бог не порушує вільну волю людей, принаймні, в аді залишилися ті, хто не побажав піти за Христом, в тому числі диявол і демони.
Ми не знаємо, чи всі пішли за Христом, коли Він виходив з аду, так само як не знаємо, чи всі підуть за Ним у Царство Небесне. Але ми знаємо, що з моменту зішестя Христа в ад шлях до воскресіння з мертвих відкритий для «всякої плоті», спасіння даровано кожній людині, і ворота раю відкриті для всіх бажаючих. Така таємниця Великої суботи, завісу над якою при відкривають нам наші богослужіння, таке богослов’я ікони Воскресіння.