Син запитав свого батька-правителя, якого народ поважав як наймудрішу і найсправедливішу людину:
– Батьку, звідки взялася твоя мудрість? В яких книгах ти знайшов її? Які вчителі передали її тобі?
– Сину мій, – відповів правитель, – я читав ті ж самі книги, що й ти читаєш зараз. І вчителі мої були подібні до твоїх вчителів. Але те, що всі звуть мудрістю, я отримав від мурашки, метелика і змії.
– Як це було? Розкажи мені.
– Я збирався у військовий похід. Думки мої були важкі, я не міг вирішити, чи правильно я вирішив воювати, що краще обрати – війну чи мир. І тут я побачив мурашку, яка з усіх своїх сил намагалася тягнути ношу в сто разів більшу і важчу від себе самої. Вона не могла зрушити її з місця, але і відійти від неї теж не могла. Довго все це тривало. Тоді я подумав: до чого обтяжувати себе і народ мій походом? І не було війни.
Іншого разу справа була в суді. Судді ухвалили рішення, але всі мовчали і чекали мого слова. І я хотів сказати те, що здавалося правильним мені. Але тут тріпотіння крил метелика, який бився у вікна, привернуло мою увагу. І я не сказав того, що хотів, а лише мовив: «Я гість тут, на цьому суді. Вирішуйте самі». І судді вирішили відповідно до закону, а не моєму бажанню. І вирок був милосердним.
Третій раз вбивця робив замах на моє життя і чекав мене за кущами в палацовому саду. Я ж прогулювався один, як раптом чорна змія проповзла блискучою стрічкою біля моїх ніг. Я відсахнувся і покликав придворних. Вони пішли шукати змію, а знайшли вбивцю…
Істинна мудрість не в книгах. Істинна мудрість – покладатися на допомогу Неба. Допомога ця завжди поруч з нами – вона пурхає в небесах, повзає в траві… Нехай тільки око, слух і серце будуть відкриті їй!