Запорука. Легенда про справжню дружбу

Був колись в місті Сіракузах грізний правитель Діонісій. Своєю жорстокістю і несправедливістю він так налаштував усіх жителів проти себе, що став підозрювати всіх у змові і бажанні його вбити. Одного разу він звелів схопити одного грека Міроса, якого запідозрив у злому намірі. Діонісій велів привести Міроса до себе і сказав йому з гнівом:

– Мені донесли, що ти оббрехав мене і замишляв проти мене лихе.

– Ні, – сказав Мірос, – я не обмовляв, я тільки називав тебе жорстокосердечним, яким ти і є. Я не замишляв проти тебе лихого, я тільки викривав зло, яке ти робив.

– Негідник! – В гніві вигукнув правитель, – все одно ти за це помреш на хресті.

В ті часи страта на хресті була найганебнішою.

– Я готовий на смерть, – сказав Мірос, – я не стану благати тебе про помилування. Але дай мені три дні свободи, щоб я міг попрощатися з моєю родиною. Я залишу свого друга запорукою в тому, що я повернуся, щоб прийняти смерть.

Правитель подумав і сказав з хитрою усмішкою:

– Я виконаю твоє бажання. Іди, я даю тобі три дні строку, але, якщо через три дні ти не з’явишся в Сіракузах, я віддам твого друга на муки. Якщо вже і доведеться стратити твого поручителя, так його смерть, можливо, спокутує твою провину.

І Діонісій подумав про себе:

– Не повернеться більше Мірос. Нехай же народ дізнається, який він обманщик і зрадник.

Мірос прийшов до друга свого і сказав:

– Діонісій засудив мене до страти, але дає мені три дні свободи, щоб я зміг попрощатися з моєї родиною. Тому прошу тебе, побудь за мене три дні в ув’язненні надійною запорукою того, що я повернуся.

Вірний друг з радістю погодився виконати прохання Міроса, обняв його на прощання, і стражники повели його в темницю і закували в кайдани.

Мірос пішов з Сіракуз і прибув у село, де жили його мати і сестра. Гірко заплакали вони, дізнавшись про долю, яка чекає їх улюбленого сина і брата. Всіма силами вони намагалися утримати його довше при собі, але, нарешті, Мірос вирвався від них і відправився в зворотний шлях, на страту, боячись запізнитися.

Страшно поспішав він. І раптом піднялася буря, знявся вітер, блиснула блискавка, зашуміла злива, з гір в долини помчали потоки, струмки переповнилися.

На шляху перед Міросом виросла річка. Він став уже підходити до моста, перекинутому через неї… Але під поривом вітру міст зірвався в річку. Даремно Мірос метався туди й сюди по березі і вдивлявся вдалину, марно кликав на допомогу. Ніде не видно було ні одного човника, жодного вітрила. І зупинився Мірос, пригнічений горем.

Річка розливалася все ширше і бушувала, як море. Хвиля набігала на хвилю і хвилини летіли одна за одною.

Нарешті, зневірений Мірос кинувся в пінистий потік і став руками розбивати хвилі. І ось він досяг берега.

Але ледь він зробив кілька кроків, як з лісу вискочила зграя розбійників. Лиходії загородили Міросові шлях і підняли на нього свої палиці.

– Що вам потрібно? У мене нічого немає! – Вигукнув Мірос. – У мене є тільки життя, але воно мені потрібно для спасіння мого друга.

Гарячі сльози полилися по обличчю Міроса, і він подивився на розбійників поглядом, повним душевної муки, так що вони зніяковіли і розступилися перед ним.

І він далі поспішив.

Сонце палило його, була страшна спека. Ні вітру, ні найменшого подуву, і подорожній втратив сили. Він упав на коліна і почав благати:

– Боже! Чи не ти виніс мене з водяної пучини, чи не ти врятував з рук розбійників? Пішли ж мені допомогу, щоб я міг спасти мого друга!

Припавши до землі зі стогоном, він раптом почув неподалік від сееб дзюрчання. Мірос підповз до сусіднього пагорба і побачив біля підніжжя сріблясте джерело. Втамувати спрагу, він вирушив далі. Вже довгі тіні від дерев лягли на луки.

Якісь два подорожні йшли по дорозі. Мірос обігнав їх, і раптом до нього долинули їх жахливі слова:
– Тепер його вже, напевно, розіп’яли.

Туга здавила серце Міроса, і він помчав рятувати свого друга.

І ось Сіракузи. Вершини міських веж вже золотить захід.

Назустріч до Міроса вийшов його старий слуга.

– Назад! – Закричав він Міросові, – ти вже запізнився. Біжи звідси! Думай про своє спасіння! Друг твій вже відданий на муки. Він все сподівався, все чекав і вірив, що ти не запізнишся. Йому говорили, що ти брехун і зрадник, але він вірив у тебе до кінця.

– О, якщо вже пізно, – сказав Мірос, – якщо вже моє повернення не спасе його, так я розділю з ним ту ж доля, щоб не посмів правитель сказати, що я не дотримав обіцянки і зрадив одного. Нехай він погубить двох, зате він дізнається, що таке відданість.

Сонце вже зайшло, коли Мірос підійшов до міських воріт. Здалеку побачив він хрест посеред площі. Чувся гул юрби, що зібралася на площі подивитися на страту.

І ось він бачить, як ведуть його друга і як піднімають його на хрест.

В цю хвилину Мірос розсунув натовп і крикнув:

– Кате! Зупини кару! Я той, за кого він є запорукою! Здригнувся народ і затих. Друзі кинулися один до одного в обійми, а люди плакали від радості і захоплення.

Звістка про це пронеслася по місту і миттєво долетіла до грізного правителя Діонісія. І раптом його серце здригнулося, і він звелів привести до себе засуджених.

Коли привели Міроса і його друга, Діонісій подивився на них з розчуленням і сказав:

– Ви перемогли моє серце. Бачу, що є дружба, що не казка вона, і я хотів би стати вашим другом. Не відмовте ж прийняти мене в свій святий союз!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


Warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, class 'rtTPGFrontEnd' does not have a method 'tpg_custom_css' in /home/dyhdzvin/dyhdzvin.org/www/wp-includes/class-wp-hook.php on line 286