Зірка Мельхіора

Давним-давно в далекій східній країні жив звіздар. Волосся і борода у нього були сиві як Молочний шлях, а очі світилися, ніби дві ясні зорі. Ніхто точно не знав скільки йому років, але люди вважали, що він живе на цій землі уже не одну сотню років.

Звіздар був старим і мудрим: на будь-яке питання він швидко знаходив відповідь. По карті небесних світил і сузір’їв, а також по руху планет звіздар міг точно визначити, коли у кобили народиться лошатко, і від чого у царя болить голова. За цей дар багато людей вважали звіздаря чарівником чи – волхвом.

Звали звіздаря Мельхіор.

Однієї ночі, коли звіздар спостерігав за сузір’ями, на сході з’явилася нова зірка.

«Такої зірки тут раніше не було!» – Подумав Мельхіор.

Незвичайна зірка яскраво світила і немов кликала звіздаря за собою.

Він відкрив усі свої астрономічні книги, але жодна з них нічого не говорила про оцю зірку. Тоді Мельхіор дістав найдорожчу книгу: книгу Мудрості. Пергамент її сторінок був тонкий і ароматний, а слова – приємні для серця і душі.

«Засяє зірка від Якова і народиться людина від Ізраїлю…» прочитав він в цій книзі.

– Значить, народився Цар юдейський! – Вигукнув звіздар. – Цар і Господь усього всесвіту.

На ранок звіздар взяв усе найкраще, що у нього було, щоб подарувати Царю, запряг свого вірного коня і відправився в дорогу.

– Ти куди, звіздаре? – Запитували його на шляху люди.

– Народився Цар всесвіту, і я йду за зіркою поклонитися Йому.

– За якою зіркою? – Дивувалися вони. – Ти, напевно, зійшов з розуму від старості, день надворі, і ми не бачимо в небі жодної зірки. Так, її й бути не може!

А інші зітхали:

– Ти йдеш до Царя? Я б теж пішов з тобою, але у мене стільки справ і турбот.

День і ніч зірка світила Мельхіору і вказувала йому шлях. Коли він втомлювався і зупинявся перепочити – зірка також завмирала на місці і чекала подорожнього. Але потрібно було звіздареві встати на ноги для подальшої подорожі, як зірка знову летіла перед ним.

Довго йшов звіздар чи ні – невідомо. Але тільки опинився він на роздоріжжі чотирьох доріг. Дивиться – різними дорогами їдуть ще два мандрівника і обидва вказують на його зірку.

Зійшлися вони разом, поклонилися один одному.

– Я – Мельхіор! – Представився звіздар першим, як старший з подорожніх. – Я йду зі сходу поклонитися новому Цареві.

– А я Вальтасар. – Промовив другий подорожній, смуглявий, з довгою бородою. – Зірка вказує мені, де народилася справжня Людина. Я йду зустріти Її.

– Гаспар! – Назвав себе молодий і рум’яний мандрівник. – Я прямую за цією зіркою славити правдивого Бога.

– Здається – ми йдемо в одну сторону, друзі! – Вигукнув Мельхіор.

Вельми зраділи зустрічі ці подорожні. І вирішили далі продовжити разом шлях.

На наступний день вони підійшли до великого міста, і зірка зникла. Засмутилися мандрівники. Вони стали просити у городян, чи не знають вони про зірку і чи не народився у них новий цар.

– Не було жодної зірки… Ми нічого не бачили – розводили руками люди. – А якщо ви шукаєте царя – то звідси видно його вежу.

Коли мандрівники постали перед царем тієї країни, вони запитали в нього:

– Народився у тебе великий спадкоємець, царю? Зірка зі сходу привела нас сюди, і ми прийшли поклонитися новому Цареві.

– Я – цар і іншого царя тут немає і не буде. – Закричав цар, і обличчя його скривилося від люті і страху втратити свій трон.

Звіздарі нічого більше не сказали. Вони зрозуміли, що не цього царя вони шукали, і покинули місто.

– Дивіться – наша зірка! – Вигукнув Вальтасар.

І правда зірка знову світила на горизонті і кликала їх в дорогу.

Вже вночі подорожні прийшли до гір. Зірка зупинилася біля маленької печери, але не погасла. Вона стала ще яскравішою і радіснішою.

Друзі зістрибнули зі своїх коней і зайшли всередину печери.

У куточку, в яслах, лежало маленьке Немовля. Поруч сиділа Його Мати.

Хлопчик подивився на прибулих. І стільки було світла та любові в Його погляді, що мандрівники тут же впали на коліна. Кожен знайшов Того, Кого шукав: перед ними був і Людина, і Цар, і Бог.

Друзі розкрили свої дари і поклали перед Немовлям. Мельхіор підніс золото Цареві. Вальтасар – миро Людині. Гаспар – ладан Богу.

Потім, трохи погостювавши, мандрівники сіли на коней і повернулися кожен у свою країну.

І Звіздар повернувся. Він дуже змінився під час подорожі. Він усамітнився у себе в будинку і більше не стежив за сузір’ями і планетами. Він сказав:

– Погляд Одного Хлопчика навчив мене більше, ніж повідали зірки за все моє життя. Можливо, і ви одного разу зустрінете Його, і ваше життя зміниться.

Люди ж вирішили, що дорога була занадто важкою для старого звіздаря, і мало хто повірив його словам.

Але ми з Вами знаємо, що звіздар говорив щиру правду. І тому на Різдво Христове ми співаємо в храмі:

Різдво Твоє, Христе Боже наш,
засвітило світові світло розуміння:
в ньому бо ті, що звіздам служили,
від звізди навчилися поклонятися Тобі —
Сонцю правди, і пізнавати Тебе —
Схід з висоти. Господи, слава Тобі

Інна Сапега

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *