Новий рік дається нам як подія, через яку ми можемо відчути свою сопричастність до Божого світу. Якщо поверхово поглянути на астрономію, то можемо зробити висновки: що ми люди домовилися про те, що новий рік – це новий виток нашої планети навколо Сонця. Але і Сонце не стоїть на місці, а з якоюсь неймовірною швидкістю рухається навколо центра Галактики. Сама ж Галактика обертається десь в скупченні галактик, нарізаючи при цьому біля мільйонів парсеків по колу (парсек – приблизно 31 трильйон кілометрів) і це все відбувається в принципі неймовірній Вселеній, розміри котрої уточнюються. Але одночасно це все в Десниці Всевишнього, зігрівається Його мирним диханням і навправляється Його благою волею.
Ось це і незбагненно – що собою являє наш новий рік, новий оберт нашої планети навколо Сонця в цій неуявній картині Краси Божого світу.
14 лютого 1990 року НАСА відправило зонд «Вояджер-1», на той момент він завершив свою основну місію і його завдання полягало в тому, щоб розвернутися і зробити фотографію планет Сонячної системи. Однієї із фотографій, яку отримали між 14 лютим і 6 червнем 1990 року було зображення з відстані 6 мільярдів кілометрів Землі, на фотографії вона було показана блідо-голубою точкою («Pale blue dot»).
В одному із своїх виступів 11 травня 1996 року Карл Саган, натхненний цією фотографією, поділився своїми думками про значення цієї фотографії:
«Погляньте ще раз на цю точку. Це тут. Це наш дім. Це ми. Всі, кого ви любите, всі, кого ви знаєте, всі ті, про кого ви коли-небудь чули, кожна людина, яка будь-коли існувала, прожила життя на ній. Всі наші радощі і терпіння. Тисячі самовпевнених релігій, ідеологій і економічних доктрин, кожен мисливець і збирач, кожен герой і боягуз, кожен будівничий і руйнівник цивілізацій, кожен король і селянин, кожна юна закохана пара, кожна мати і кожен батько, кожна дитина, кожен винахідник і мандрівник, кожен духовний вчитель, кожен продажний політик, кожна «суперзірка», кожен «верховний лідер», кожен святий і грішник в історії нашого роду жили тут – на пилинці, яка висить в промені сонячного світла.
Земля – це дуже мала сцена на неосяжній космічній арені. Згадайте про ріки крові, пролиті всіма полководцями і імператорами, щоб у променях слави і тріумфу ненадовго стати господарями частини цієї пилинки. Згадайте, про безконечну жорстокість, яку чинили жителі одного кутка цієї точки над жителями іншого. Згадайте про те, як часто через свої незначні розбіжності вони вбивають один одного. Згадайте про те, яка гаряча їхня ненависть. Наша уявна значимість, ілюзія про наше привілейоване положення у нашій Вселеній є нічим перед цією точкою блідого світла. Наша планета – одинока крупинка в величезній космічній темряві. І в цій безкінечності немає і натяку на те, що може прийти допомога звідкись із зовні, щоб нас врятувати від нас самих.
Земля поки єдиний відомий світ, в якому є життя. Нашому виду більше немає куди переселятися – по крайній мірі в найближчому майбутньому. Побувати так – поселитися ще ні. Чи подобається нам це, чи ні, але на даний момент Земля – наш дім.
Хтось сказав, що астрономія прищеплює смирення і виховує характер. Напевне, немає кращого доказу глупоти людської гордості, ніж цей далекий образ нашого крихітного світу. Для мене він підкреслює наш обов’язок бути добрішими один до одного, берегти і леліяти блідно-голубу точку – єдиний дім, котрий ми коли-небудь знали».
Для віруючої людини буде логічно завершувати рік, який минає і зустрічати рік, який приходить, подякою Богові. 365 днів Господь нас оберігав, виховував, був щедрим, милостивим та довготерпеливим до наших прогрішень.
Ми, в свою чергу, часто вели себе нетактовно по відношенню до Творця, і навіть часто і в радості, і в біді вели себе так, ніби не існує ніякого Бога, вели себе так, ніби над нами немає Небес, а є лишень небо, в котрому тільки птахи, хмари та літаки. А, якщо наш календар завершує рік Різдвяним постом, то можна проаналізувати, що з нами відбувалося в році, котрий минає, попросити в Бога прощення і подякувати Йому з цілого серця.
А будувати плани на новий рік потрібно з духовною обережністю. Раніше в народі при складанні планів любили говорити: «Якщо будемо жити і Бог дасть». В цій фразі немає боягузливого фаталізму, просто віруюча людина знала, що за нашими планами та мріями дивиться вічність очима смерті.
Святий Єфрем Сирін говорив: «Смерть нахиляє до нас своє вухо і підслуховує, де ми думаємо провести літо чи зиму і накладає на нас хижацьку свою руку. Блаженний той, хто роздумує над тим, що він смертний».
Не хочеться сіяти паніку, не хочеться нікого лякати, але, на жаль, сучасна людина боїться навіть згадувати про смерть. А це неправильно. Кожен вечір ми молимося Богові: «Невже постіль моя стане мені гробом?», і це не поразка, це смирення хоча б перед тим фактом, що є наші плани – а є Божі плани про нас, які нам невідомі. Тому кожній мрії, кожному планові – «Якщо будемо жити і Бог дасть. Господи, благослови!».
Допомоги Божої, радості в Святому Дусі, миру в серцях, бажаємо всім нашим читачам та просимо Ваших молитов. Молитва зв’язує всіх нас міцніше і сильніше за інтернет, глибше родинних зв’язків, дальше, ніж простір та час.