Пам’ять Святих Отців І Вселенського Собору

Знаємо, що в перші віри християнства Церква переживала тяжкі переслідування та гоніння. Спочатку від євреїв, а потім від погансько-римської імперії, але не дивлячись на те, що ці гоніння були кривавими, не дивлячись на те, що тисячі християн помирали від тортур, помирали за визнання віри, однак це все не було небезпечним для Церкви. Християни перших віків пам’ятали слова Господа Ісуса Христа: «Не бійтеся тих, що вбивають тіло, душі ж убити не можуть; а бійтесь радше того, хто може погубити душу і тіло в пеклі» (Мт. 10, 28). А в Одкровенні Христос говорить: «Будь вірний до смерті, і дам тобі вінець життя» (Одк. 2,10). І в цих кривавих гоніннях християни були вірними до смерті, вони йшли на цю мученицьку смерть і отримували від Господа Спасителя заслужений ними вінець вічного життя.

Коли закінчилася епоха гонінь, наступила інша, яка стала для Церкви набагато небезпечнішою. Тоді всередині Церкви появилися єресі – помилки і викривлення істини. Вони зразу стали появлятися, але на початках вони були малопомітні. Але ось єресь Арія, котра появилася зразу ж після закінчення гоніння, сколихнула цілу Церкву. Арій був вченим пресвітером, тобто священиком в місті Олександрії. Коли помер Олександрійський єпископ, то потрібно було вибрати нового єпископа із числа пресвітерів. Арій думав, що виберуть саме його, але більшість духовенства і народу вибрали єпископом пресвітера Олександра, який, крім того, що був освіченим, вів благочестиве і праведне життя.І ось тоді-то в Арію заговорило вражене самолюбство, на жаль, завжди так буває, що в історії єресей завжди на початку є недобрі наміри особистого характеру, які тільки потім прикрашаються нібито в боротьбу за істину. Ось так само і Арій через своє самолюбство вирішив виступити проти свого єпископа, бо ніяк не міг примиритися з тим, що не він є єпископом. Арій почав навчати, що Син Божий не рівний Богові і Отцю і ненароджений від нього. Це навчання Арія так розповсюдилося, що потрібно було 20 травня 325 року в місті Нікеї скликати Вселенський Собор.

Між іншими отцями на цьому Соборі були: святий Миколай Чудотворець, святий Олександр Олександрійський, та інші святі отці. Не дивлячись на те, що отці Собору були зібрані з різних країн, говорили різними мовами, трималися різних звичаїв, проте вони всі в один голос засвідчили, що вчення Арія та його прихильників є новим навчанням, яке противиться апостольському вченню і є чужим в церковній вірі. Вони засвідчили в складеному ними на соборі в Символі Віри, який починається словами: «Вірую в єдиного Бога Отця Вседержителя…». Це всім нам відомий Символ Віри, який є вселенський проповідником апостольського вчення, якого тримається ціла Церква. В цьому Символі, який доповнили пізніше, на другому Вселенському Соборі, викладено апостольське вчення про Святу Трійцю, про Бога Отця Творця світу і Вседержителя, про Господа Ісуса Христа, Сина Божого, Єдинородного, народженого від Бога перед всіма віками, як світло від світла, Бог істинний від Бога істинного, нестворений, єдиносущний Богу Отцю і Творцю всього, що воплотився, був розп’ятий, похований, воскрес і вознісся на небо, і знову прийде судити увесь світ.

В 17 главі Євангелія від Івана нашій увазі пропонується первосвященича молитва Ісуса Христа, де він молиться Отцеві за своїх учнів, які мають стати основою створеної ним Церкви, в якій він сам є Наріжним Каменем, Початком і Кінцем. Потребували цієї молитви і учні Господа, а ще більше потребують цієї молитви їхні наступники – пастирі і вчителі Церкви, бо завдання перед кожним стоїть в тому, щоби вручене кожному стадо словесних овець привести в обитель вічного спасіння: «А вічне життя у тому, щоб вони спізнали тебе, єдиного, істинного Бога, і тобою посланого – Ісуса Христа» (Ів. 17,3). І так вічне життя до якого прагне кожний християнин, полягає в пізнанні Бога, і це пізнання починається з віри. Вивчити, пізнати який-небудь предмет чи явище – це означає наблизитися до нього, полюбити його. Те ж саме є і в ділі нашого спасінні, перш за все при вірі в істинного Бога необхідне вивчення заповідей і їх виконання: «Той, у кого мої Заповіді, – говорить Господь, – і хто їх береже, той мене любить. Хто ж мене любить, того мій Отець полюбить і Я того полюблю, і йому об’явлю Себе» (Ів. 14,21).

Бути возлюбленим Отцем Небесним, бачити самого Ісуса Христа, що може бути більшим за це? Однак, потрібно бути гідним такої любові. Що б ми могли сказати про людину, котра на жертвенний подвиг за ради її спасіння, відповіла б своєму доброчинцю чорною невдячністю. Чи не уподібнюємося ми до таких людей, котрі сьогодні отримують чудесну милість від Христа, а завтра кричать: «Розіпни його, розіпни».

Кожен із нас може виконати християнський обов’язок, який не перевищує наші сили, щоб нам стати дітьми Божими, а не дітьми диявола. А для цього потрібно читати і слухати Слово Боже, не опускати богослужіння в неділю і свята в Церкві, з благоговінням брати участь у богослужіннях, освячуватися Таїнствами. Віддаючи себе під керівництво Церкви, людина ще тут, на землі стає здатною побачити Бога: «Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога» (Мт. 5,8).

Нехай помагає нам Господь, щоб ми могли стати серед тих, про котрих Він говорить: «В домі Отця Мого багато жител і коли відійду, і вам місце приготую, то повернуся і вас до себе візьму, щоб і ви були там, де Я» (Ів. 14, 2-3).

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *