Воздвиження Чесного Й Животворящого Хреста Господнього

Кілька разів у році Церква нагадує нам про останні години земного життя Ісуса Христа та його розп’яття. І сьогодні Церква знову нагадує нам про те, що хрест і розп’ятий на ньому Христос – це серцевина християнства.

Ми привикли бачити хрест, як елемент внутрішнього убранства інтер’єру Церков. Ми бачимо хрести, прикрашені дорогоцінним камінням, вишукано і по-мистецьки виготовлені. І ми настільки привикли до цього, що інколи забуваємо про той єдиний хрест, на котрім був піднесений Спаситель світу Христос. Він не був нічим прикрашений, він був простим дерев’яним хрестом, і на ньому був прикріплений тільки напис, який натовп сприймав, як насмішку: «Цар юдейський». Первосвященики говорили Пилату, щоб він не писав «Цар юдейський», але, що «він говорив, я цар юдейський». І воїни, які стояли біля хреста Господнього, а потім розділили його ризи, напевне, що говорили один до одного: «Ось чоловік, який не приніс ніякої користі, від нього нічого не залишилося, хіба що оцей кусок тканини, котрий ми помемо розділити між собою і ним користуватися».

Це була безславна смерть, але вона принесла найбільшу славу Богочоловікові. Це було розп’яття, котре наводило на людей жах, але воно принесло спасіння світові. Хрестом закінчилося життя Чоловіка, який віддав себе на смерть задля спасіння інших. І саме ця смерть, котра для багатьох сучасників Христа здавалася марною, а багато хто взагалі її не помітив, лягла в основу християнства. Саме цей подвиг Богочоловіка став центром нашої віри.

Церква постійно нагадує нам, що життя кожного християнина повинно відповідати закликові Христа: «Коли хтось хоче йти за мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за мною» (Мт. 16,24). Якщо ми хочемо бути справжніми християнами, то маємо іти шляхом самопожертвування.

Людина, котра живе тільки для себе, скільки б не мала ніколи не зможе насититися. Їй завжди буде чогось не вистачати. Є багато людей в котрий у цьому житті, здавалося б, є все. Вони багаті і благополучні, але їхні серця не мають спокою. Вони не відчувають себе щасливими. Ці люди проживають життя безплідно, тому що накопичуючи матеріальні багатства, вони «не в Бога багатіють». Вони накопичують багатства тут, на землі, але нічого не відкладають на майбутнє життя, нічого не збирають для Царства Божого.

Замість того, щоб терпеливо нести хрест свого життя, з вірою в розп’ятого Спасителя і цим приготувати себе до Царства Божого, теперішнє людство всі сили і можливості прикладає до того, щоб якнайкраще влаштуватися зі всіма удобствами тут, на землі. Ця тяга до земного благополуччя і без печального життя породжує в душах холодність до Бога і відпадання від віри.

Колись диявол спокушував перших людей словами: «Якщо з’їсте плід дерева пізнання добра і зла, то самі будете, як боги». Іншими словами, відмовтеся від Бога, не слухайте його і вам буде набагато краще, як зараз. Хіба не те ж саме відбувається зараз. Ви хочете щастя, ніби питається нас диявол, – відмовтесь тоді від Євангелія, котре вимагає від вас постів, стриманості, покаяння, плачу над гріхами; відмовтеся від Христа розп’ятого, який обіцяв вам Царство Небесне – і ви зможете влаштуватися прекрасно на землі, будете щасливі. І оскільки бажання щастя є вроджене в людині, то її дуже тяжко встояти перед таким спокусливим покликом, тяжко є боротися із своїм бажанням пожити тут у своє задоволення. І тому то все менше і менше стає вірних учнів нашого Спасителя.

На наше щастя, ми не бачимо, щоб ті люди, які відмовилися від Господа, вони були дійсно щасливими, щоб їхнє життя протікало без різних печалей.

Найкращим засобом проти спокус диявола є наша близькість до Господа Ісуса Христа, розп’ятого і воскреслого, який і нам, його вірним учням, обіцяв вічне життя. Хто з Господом, в того завжди перед очима образ розп’ятого Христа, хто з Господом, той завжди пам’ятає про воскресіння Христове, хто з Господом, той очікує життя майбутнього віку, той міцно тримається за цю надію і в ній черпає сили нести свій хрест до кінця.

І ось сьогодні, дорогі у Христі, ми поклоняємося хрестові, котрий для нас означає Божу перемогу; і як ми із вами повинні благоговійно на собі ставити хресне знамення. Коли ми кладемо на собі знак хреста, ми кладемо на соді знак, перед яким тремтять всі темні сили, які раз боролися із Богом Христом, і були переможені цим хрестом. Ми не можемо це відчути, але темні сили тремтять і відходять від хреста Господнього.

І разом із тим, коли ми на собі ставимо хресне знамення, ми ніби перемо на себе Хрест Христа, ми ніби вирішуємо йти за ним, а Христос вказав нам шлях: «Відвернися від себе, візьми свій хрест і йди за мною». І нехай все наше життя буде несенням хреста – знамена перемоги і готовності так жити і так помирати, як помирав Господь. І як благоговійно ми маємо ставити на собі знак святого хреста, знаючи і пам’ятаючи, що Христом ми визнаємо всю свою віру, складаючи три пальці разом, ми засвідчуємо нашу віру в Пресвяту Трійцю і, згинаючи інших два пальці, ми нагадуємо самі собі, темним силам, і кожному, що ми віримо в Христа – Бога і Людину, який зійшов на землю, і віддав своє життя за нас.

Тому , коли будете підходити до хреста – поклоніться йому благоговійно, з любов’ю, віддаючи йому поцілунок віри і любові, прийміть заповідь Господню: «Відвернися від себе! Візьми свій хрест і йди за мною – куди б я не пішов». Амінь.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.