Вшануймо Христового борця Святого Дмитрія

“Прийдіть усі вірні, зійшовшися,
похвалімо Христового борця
і мужнього світоча Дмитрія”
(Стихира на малій вечірні)

Святий Дмитрій жив у другій половині третього сторіччя у місті Солуні. Його батько був високим цісарським достойником. Після смерті батька цісар Максиміліан зробив його солунським проконсулом. Святий Дмитрій від дитинства був вихований у християнській вірі. Хоча займав високу посаду, але свою віру явно визнавав та був апостолом своєї віри. За це цісар Максиміліан наказав вкинути його до в’язниці. Будучи в ув’язненні, святий Дмитрій благословив святого Нестора на боротьбу з цісарським непереможним гладіатором Лієм. Святий Нестор виступив проти Лія з хрестом у руках, переміг та вбив його. Цісар, довідавшись, що Дмитрій благословив Нестора на боротьбу з Лієм, послав своїх вояків, і вони прокололи тіло Дмитрія списами. Це було 306-го року. Пам’ять святого Нестора Церква відзначає наступного дня після дня вшанування святого Дмитрія.

Геройську віру святого Дмитрія Господь Бог прославив не тільки різними чудами після його смерті, але також нетлінністю тіла та мироточивістю. Коли, через сто років після його смерті, відчинили гріб — то знайшли його тіло нетлінне, а його кості видавали пахуче миро, яке зціляло недужих.Це свято, день пам’яті великомученика Димитрія Солунського, ставить нас перед відвічною дилемою християнина, перед відвічним парадоксом, який нерозв’язний для людини позацерковної. Чому ж ми святкуємо день, який з точки зору буденної людської логіки є днем смутку, трауру – день загибелі праведника? І що це за подвиг такий: загинути, віддати своє життя, не опираючись злу? І як може Сам Христос, зрештою, говорити, що Він переміг світ, готуючись іти на ганебну, за мірками античності, смерть – розп’яття на хресті?

Стосунки християнина із світом – це одна із найважливіших проблем і для сучасної людини. Лише в поодиноких країнах світу триває сьогодні переслідування християн. В більшості країн християни, якщо й не толеруються, то, в усякому разі, приймаються за одну із повноправних релігійних спільнот. Призабуті вже й у нас часи переслідувань за віру. Але чи стали від цього світ і Церква ближчими між собою? Чи не більшою стала небезпека для Церкви з боку підступного світу, який намагається розчинити Церкву в собі, знівелювати її цінності, приховати принципову відмінність християнських Євангельських вартостей від цінностей цього світу. «Світ… Мене зненавидів», – говорить Христос і провіщає, що учням Його буде від світу те саме (Ів. 15:18-27).

Світ зненавидів і великомученика Димитрія, римського офіцера, керівника великого військового підрозділу, людину, яка займала поважне місце в ієрархії того часу. Він був поставлений перед дилемою: визнати себе християнином чи, навіть не зрікаючись прилюдно своєї віри, приховати її, тримати десь для себе, для хатнього вжитку, назовні, вдаючи із себе такого самого язичника, як і люди довкола нього. Димитрій обрав перше: він сміливо проголошує свою належність до християнської віри. Чого він цим досяг? Адже він загинув, і, на перший погляд, ніяких плодів від його подвигу не зосталося.

Ми вчимося бути сміливими і мужніми. Але що ж саме нам дає сьогоднішнє євангельське читання за найпотужнішу зброю протистояння світові? Любов! І це на перший погляд здається смішним: як проти багатства, могутності, влади беззаконня і багато чого ще, що спостерігаємо ми в хворому на насильство світі, світі, в якому плекається культура смерті, – як можемо протистояти ми всьому цьому лише слабкою силою, силою Любові? А Христос заповідає нам, щоб ми, люблячи один одного, цим самим давали протидію розтлінному впливові світу. Бо кожен із нас мав нагоду переконатися у повсякденному життя, як мало в світі любові і як часто замінює світ любов на якісь замінники. Як часто обертає цей світ те, що споконвіку було джерелом любові на її протилежність – на джерело смерті.

Бути християнином означає бути самим собою. Це означає протиставляти примарним, облудним і, зрештою, спрямованим на самознищення цінностям цього світу понадчасові християнські цінності. Цінності, єдині, які провадять нас у вічне життя, і в наше життя впроваджують передчуття Небесного Царства. А Небесне Царство якраз і є найвищою реальністю світу. Подолати світ – значить побачити його справжнім, скинути облуду із своїх очей.

Християнин – це той, хто готовий повсякденно відстоювати право бути собою, не йдучи на жодні компроміси зі своїм сумлінням. І приклад великомученика Димитрія відкриває нам дорогу до цього. Дорогу, яка, врешті решт, простягається у вічне життя.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *