Апостол Лука

З усіх чотирьох євангелистів саме апостола Луку можна назвати істориком в буквальному сенсі цього слова. Його Євангеліє і Діяння святих апостолів – сумлінна і чітка розповідь про події в їх послідовності; вони виконані у відповідності з усіма вимогами історичного жанру. Крім того, писання Луки – чудовий літературний твір, написаний відмінною грецькою мовою.

Серед сучасних дослідників і тлумачів немає єдиної думки: хто з євангелистів написав свою працю раніше – Матей чи Марко? Зате можна з упевненістю сказати, що Лука був по часу третім. Напевно йому був добре знайомий текст Марка, а можливо, і Матея; користувався він й іншими джерелами. Ці три Євангелія часто називають синоптичними; це грецьке слово не має в цьому випадку стосунку до прогнозу погоди, а означає, що три автори «дивилися разом». Їх тексти набагато ближче один до одного, ніж до Євангелія від Іоанна, написаного значно пізніше і зовсім по-іншому, – він якраз прагнув доповнити синоптиків і детально розповісти про те, про що вони промовчали.

Матей і Марко були свідками багатьох євангельський подій, а ось про Луку такого не скажеш. Переказ називає його одним з 70-ти апостолів, але Євангелія його не згадують, і вже ніяк не помітно за його власним текстом, щоб він говорив як очевидець. Ми зустрічаємо його самого тільки в книзі Діянь, і то не з самого початку, де він супроводжує апостола Павла (який, до речі, теж ніяким чином не брав участь у євангельської історії). Згадується він і в деяких посланнях Павла як його найвірніший і близький супутник і навіть як особистий лікар. З тих же джерел ми знаємо, що Павло страждав якимось серйозним захворюванням, так що допомога Луки була йому необхідна. До речі, погляд лікаря видно і на сторінках його Євангелія: описуючи зцілення хворих, Лука уточнює, якою саме хворобою вони страждали.

Але, здавалося б, яке право мала така людина розповідати про Ісуса, коли ще були живі і всім відомі безпосередні свідки тих подій? Та й сьогодні далеко не завжди ми знаємо про якісь події від очевидців, частіше нам розповідають про них історики. Таким істориком був і Лука. Як він сам каже в передмові до свого Євангелія, про життя Ісуса тоді оповідали багато (і напевно не все чесно), так що варто було ретельно розпитати очевидців, порівняти всі доступні джерела і скласти найбільш повну і достовірну розповідь. Саме так він і вчинив. Мабуть, цей текст був створений у Римі на початку 60-х років, і швидше за все під керівництвом Павла.

Як і про інших синоптиків, ми знаємо про Луку досить мало. Народився він, за переказами, в Антіохії Сирійській, це було одне з найбільших міст того часу, де відразу після Воскресіння виникла християнська громада. Найімовірніше, він був не євреєм, а греком (єдиним серед всіх новозавітних авторів!). І, без сумніву, він отримав хорошу освіту і чудово писав по-грецьки. Переказ називає його лікарем і художником (іконописцем, як прийнято говорити в церковній традиції), саме він написав перший портрет, або ікону, Богородиці. У цьому немає нічого незвичайного: в ті часи такої вузької спеціалізації, як сьогодні, не було, і людина, обізнана в лікарському мистецтві, цілком могла розумітися в живописі й історіографії.

У будь-якому випадку саме його Євангеліє, єдине з чотирьох, розповідає так докладно історію Різдва і навіть один епізод з дитинства Ісуса: як разом з родиною Він відправився на свято в Єрусалим і як потім затримався в домі Отця Свого, тобто в Храмі. Йосип до того моменту давно помер, так що розповісти про все це йому могла тільки Діва Марія – можливо, розповідала Вона якраз в той час, коли він писав Її портрет?

Точність і увага до деталей характерні для Луки. Наприклад, тільки він розповідає про розсудливого розбійника, який звернувся до Христа вже на хресті. У цьому немає нічого дивного: учні Ісуса майже всі розбіглися, а хто залишався біля Хреста, навряд чи прислухався до слів розбійників, розіп’ятих разом з Ним. Але Лука знайшов і такого свідка, який розчув і запам’ятав розмову Ісуса і того самого розбійника, що покаявся, і якому була обіцяна швидка зустріч у раю.

Як Матей наводить в деталях старозавітні пророцтва, як Марко підкреслює силу і велич Ісуса, так Лука особливо докладно говорить про Його жертовну смерть і її спасенне значення для людства. Саме тому його символом був обраний тілець – жертовна тварина.

Але головна відмінність цього Євангелія від решти – це його літературна витонченість. Лука поєднує різні стилі (на жаль, в сучасних перекладах ця риса його книги зазвичай пропадає): тут ми бачимо і вишукану грецьку прозу, і поетичні гімни (єдині у всьому Новому Завіті), й урочисту оповідь в стилі Старого Завіту, й афористичні вислови. Лука явно писав для вимогливої й освіченої елліністичної публіки, яку треба було не просто здивувати новими думками, але і піднести їм ці думки у витонченій формі, інакше вони і слухати не стануть.

Вершина його літературної майстерності, мабуть, притчі. Саме у Луки ми зустрічаємо ті історії, які чудово знайомі навіть людям, які не відкривали Біблії: наприклад, про блудного сина або про багача й Лазаря. Притчі взагалі займають істотне місце в цій книзі: це невеликі історії, для розуміння яких не потрібно володіти якимись глибокими знаннями з історії чи палестинської географії, та й взагалі майже нічого не потрібно знати, щоб зрозуміти загальний зміст … а от проникнути в глибину буває вже не так просто. Перед нами проходить низка побутових сценок, які легко запам’ятати, але зробити з них однозначні висновки виходить не завжди. Чому, наприклад, Христос похвалив невірного управителя, який списав боржникам свого пана частину боргу? До цих пір тлумачами пропонуються різні відповіді.

Схожі публікації:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *