В Єрусалимськім храмі відбувалася в сьогоднішній день урочиста процесія. Старенькі родичі Йоаким і Анна виконали свою обітницю, дану Богові і віддали до храму в Єрусалимі свою єдину донечку Марію. В цьому храмі дитина Марія має навчитися Божих чеснот, щоб вирости в Божій ласці до великого достоїнства Божої Матері і Матері всіх християн. Тому Церква в сьогоднішнім Богослуженні радісно співає: “Днесь в храмі Божім ясна Діва являється й Христа всім звіщає”.
Нинішнє свято вказує нам на цю єдину, правдиву школу для молоді й дітей – на святу Церкву. В цій школі, при Божім храмі, Марія вибрала ту добру частину свого життя, котра буде вічною її славою.
Кожна дитина має бути тим, до чого вона призначена, згідно з Божою волею, а саме, посвячена Богові, вірна своєму Сотворителеві.
Його свята воля покликала нас до життя. Мільярди зірок на широкім небокраї, земля, її краса, її багатства, царство прегарних квітів, і мільйони різних родів звірят є тією гармонійною арфою для співака царської крові, яким є людина. Людина – цар сотворінь, вона має володіти природою, має її зробити услужною для людського роду. Через людину вся природа має стати жертвою для Бога. А, щоб людина була справді царем і володарем світу, Бог дав їй Свій образ, печать Своєї дитини. Він покликав, щоб ми Його пізнавали, любили і виростали в цьому пізнанні та любові.
У молоді роки людина, як той Геракл на роздоріжжі, наражена на численні, небезпечні дороги, на вплив згубних пристрастей. Тому молоді треба доброго виховання в чеснотах, треба їй доброго опікуна в житті. А це виховання дасть Бог і свята Церква. З цієї причини старенькі Йоаким і Анна впроваджують свою донечку Марію до Божого храму.
Македонський король Пилип бажав дати якнайкраще виховання своєму синові Олександрові. Він написав листа до славного грецького мудреця Аристотеля: “Тішуся дуже, що мій син прийшов на світ у часі, коли живе Аристотель, бо цей мудрець виховає мого сина на гідного володаря, відважного вождя”. І справді, Аристотель навчав Олександра і виховав його на мужнього і мудрого володаря та відважного завойовника, що в своїх сміливих походах зайшов до далекої Індії через пустині й високі гори.
Ми маємо в своїй Церкві, без порівняння, вищого Вчителя і Мудреця, самого Божого Сина, Котрий є Світлом для світу, правдою вічною і вічним життям. Тому ніхто не може і не сміє покласти іншого фундаменту виховання від Божого фундаменту. А цим фундаментом є Христос і Його Божественна наука. Отже, нашу молодь і дітей треба посвятити Богові, а тоді вона буде рости, буде кріпитися Духом і Божа ласка буде з нею.
Старші мають стояти на сторожі доброго виховання своїх дітей, мають слідкувати за їх життям. Маємо показувати добрий приклад віри, щоб дитина бачила, що ми тим живемо. І дитина це має бачити в житті обох родичів, щоб не було так, як в тій події.
Дуже люблена дитина через батька небезпечно захворіла, лікар ствердив, що ця хвороба – невиліковна. Батько, який стільки разів говорив синові, що по смерті все кінчається, стояв заплаканий при ліжку свого сина.
Коли син опритомнів, спитав тата:
– Скажи мені тату, в що я маю вірити: чи в те, що ти мені говорив, чи в те, що мама мені говорила, коли тебе не було в хаті.
Зболілий батько, зворушений до глибини, відповів зі сльозами: “Сину мій, вір в це, що мати тебе навчила – бо те, що я тебе вчив, не є таке певне як то, що мати тобі говорила”.
Виховання дітей має доторкатися не тільки цього життя дочасного, але і вічного. Допоможе спокійно перейти цю таємничу браму смерті.
За дітей треба молитися, жертвувати Служби Божі, Святе Причастя, жертви щоденного життя. Лише це створить відпо-відний клімат, де ця дитина може виростати в доброго християнина. Молитва буде хоронити і на пізніші роки життя.
Одного разу запитали молоду жінку, чому вона так мало перебуває в товаристві. “Навпаки, – відповідала вона, – найбільше часу я проводжу серед товариства”.
– Чому не бачимо тебе на прийняттях, або забавах?
– Бо моїм товариством, в якому найчастіше перебуваю, є мій чоловік і наші діти.
Для виховання своїх дітей повинні родичі резигнувати не з одного, щоб бути якнайближче своїх дітей і перетворювати їх душі. Де слабий є вплив родичів, там доходять до голосу інші голоси: зле товариство, вулиця.
Зле товариство є найбільшою небезпекою для молоді. І найкраща душа пропаде через злі товариства. Тому в Святому Писанні читаємо такі важливі слова: “Блаженний муж, що не йде на раду з нечестивими” (Пс. 1,1).
В далекому Єгипті стояв старенький пустинник біля своєї печери і гірко плакав: “Де моя Марія?” Ця думка не давала йому спокою. Покійний брат залишив йому її ще маленькою. Він її виховав в чеснотах та Божій ласці. А сьогодні її нема. Ворог забрав її у мене. Полонена грішною любов’ю, покинула свого старого стрия, втекла в місто. В розпуці припадав старець до землі й гаряче молився, щоб Бог завернув її з блудної дороги. А тим часом Марія вела грішне життя на свій сором й ганьбу.
Сідлає старець коня, їде її шукати. Нарешті, знайшов її в одному домі. Зів’яла її краса, щезла веселість. По її обличчі, на вид стрия, котилися гіркі сльози, а з розчарованого серця виринали слова нарікання: “Ой, ліпше було мені вмерти коло стрия в пустині, я була би щаслива, а тепер я не смію піднести своїх очей до Бога”.
Утішився старець, коли почув ці слова каяття Марії. “Маріє, я твій стрий, я прийшов по тебе, заспокойся! Бог простить, кидай місце гріха, ходи зі мною!” – промовив пустинник і забрав заплакану Марію.
І в наших часах зле товариство не одну дівчину чи юнака заплямувало, і лилися сльози каяття. Батько і мати нагадують, виряджаючи їх на науку, будьте чесні, побожні, моліться, їдьте з Богом і з Богом повертайтеся.
Та не одна Марія забула батьківське і материнське нагадування. Забула про Бога, забула про молитву, ввійшла в грішні товариства, стратила невинність і плаче, як плакала Марія в Єгипті.
Тому знаймо, що нема солодшого життя, як у храмі Божім.
“Які любі твої місця, Господи, душа моя лине в двори Господні”, – співає псалмопівець.
Так і ваші молоді душі хай линуть до Божого храму — дому! За прикладом Пречистої Діви Марії, що все життя була вірна Божим чеснотам, і ви будьте вірні християнським чеснотам. Тоді виберете ту частину життя, яка буде з вами вічно у царстві Божім. Амінь.
Владика Петро Крик
Сівач (грудень 2005)