Помноження Хлібів

Багато із нас, коли читає про дивні чуда Ісуса Христа, то відчуває нерозуміння, а деколи навіть і сумніви. А справа вся в тому, що світ духовний живе за іншими законами, ніж світ матеріальний. Коли ми подивимося на навколишній світ, то побачимо, що живемо серед чудес Божих, до яких ми просто привикли, бо вони є постійно перед нашими очима, і тому ми перестали сприймати їх як чудо.

Уявімо собі, якщо б ми вперше побачили, як із одної зернини виростає колос, із десятками подібних зерен. Або, коли б ми вперше побачили, як із насіння, вкинутого в чорну мертву землю виростають різнобарвні квіти. Чи не здавалося б нам все це за чудо?

Хтось питає, як Господь міг розділити і помножити ті хліби? А з іншої сторони. Як Господь міг сотворити із нічого безчисленні мільярди світів?

Святі Отці вчать, що примноження хлібів – це є прообраз Євхаристії, прообраз Святого Причастя, Котрим Господь духовно годує свою Церкву. Господь зі своїми учнями і багато чисельним народом вийшов із міста, Він проповідував, звершував зцілення, розмовляв із людьми. Так само і ми, готуючись до Причастя, повинні відвідувати храм Божий. Бо храм Божий є місцем постійної присутності Божества.
В дорозі люди втомилися, вони не взяли із собою поживи, час був пізній, і в пустині вони почали відчувати голод і спрагу. Це – образ покаяння, образ посту і чування перед Святим Причастям. Господь привів народ в пустинне місто: для покаяння потрібна мовчанка, для покаяння потрібно, щоб ми, хоча б ненадовго, залишилися наодинці із собою, звільнилися від наших думок про світ, ніби вийшли на деякий час із нього.

Один чоловік запитав монаха: «Для чого потрібне мовчання, чому ви, монахи, втікаєте від людей». Той відповів: «Для того, щоб в самотності приносити покаяння». Чоловік знову запитав: «А, що, хіба в світі неможна покаятися». Монах навів такий приклад: зачерпни воду із джерела: спочатку вода буде мутною, а, коли вона відстоїться, то можна буде побачити кожну піщинку, найменший камінець. Так і людська душа: тільки в мовчанні може побачити свої рани, тільки в мовчанні може початися щире покаяння.

Господь нагодував п’ять тисяч людей, та наказав Своїм учням зібрати залишки хліба для того, щоб ніхто не подумав, що чудо це є вдаваним. В ньому є ще один таїнствений смисл: Таїнство Євхаристії – невичерпне, воно буде звершуватися до кінця світу.

Нам якнайчастіше слід приступати до Святого Таїнство Євхаристії, і приготовляти себе до Нього: мовчанням, постом, стриманістю та покаянням.

Дехто уникає святого причастя, кажучи, до ми негідні його приймати. Святитель Дмитрій Ростовський говорить: «Бог тобі не ворог, а лікар: навіщо ж ти втікаєш від лікаря, залишаючи свою рану невилікуваною».

Таїнство Причастя – це найбільше благодіяння Господа людям. Це прояв Його невимовної любові. Святі називають це Таїнство – Сонцем всіх Таїнств.

Святитель Іван Золотоустий говорить, що Господь любить кожну людську душу більше, ніж матір своє дитя. Мати не залишає свою дитину і Господь не залишає грішника. Хоча і бувають такі матері, котрі відкидають своїх дітей, але Господь завжди про нас турбується і годує нас не молоком, а Своєю Кров’ю.

Апостол Петро у своєму першому посланні говорить: «Усяку журбу вашу покладіть на Нього, бо Він піклується про вас» (1Петра 5-7). А святитель Іван Золотоустий говорить: «Ти попіклуйся про Боже, а Бог попіклується про твоє».

У євангельському уривку про помноження хліба ми переконалися, що Господеві не байдужі людські потреби, Він готовий допомогти. Апостоли просили Ісуса Христа, щоб Він відпустив людей, аби ті купили собі їсти, а Він навчає їх, що Він є поживою, що поза Ним неможливо знайти когось чи щось, що задовольнило б людську душу, її потребу. Бог бажає тримати людей біля себе й допомагати їм, а людина хоче віддалитися від Бога й шукати життя, поживи та задоволення поза Богом! Той, хто віддаляється від Бога, щоб шукати бажаної поживи, може втратити вічне щасливе життя, до якого кличе Господь. Ті, хто залишилися біля Ісуса, не пошкодували отримали вдосталь хліба. Сучасна людина часто довіряє тільки собі і своїм знайомствам, рідко знайдеться хтось, що поклався б у всіх своїх потребах на Господа. Однак дуже часто переконуємося, що нам багато не потрібно: дах над головою, скромний одяг і проста їжа. Яків, що подорожував до Харану, спав на камені, поклавши його під голову (пop. Бут 28, 10-11), а в Господа просив тільки “хліба їсти та й одежі одягтися” (Бут 28, 20). Не бажав великого забезпечення, багатств, а вважав за достатнє мати хліб та одежу. Хоч так мало бажав Яків, Господь дарував йому великі достатки й багатства.

Євангеліє вчить нас тому, що істинний наш хліб, хліб життя вічного є Господь Ісус Христос, і що ми повинні дбати не тільки про тлінне, але й про нетлінне, про їжу, яка дає життя вічне, про Причастя Пречистого Тіла і Крові Христової, про слухання і читання слова Божого, яке є духовною їжею, про молитву, яка насичує душу благодаттю.

Коли народ після чудесного насичення почав ходити за Ісусом Христом, Він сказав: «Істинно, істинно кажу Вам: ви шукаєте Мене не тому, що бачили чудеса, а тому, що їли хліб і наситились. Дбайте не про їжу тлінну, а про їжу, яка зостається на життя вічне, яку дасть вам Син Людський… Отець Мій дає вам істинний хліб з небес… Я є хліб життя; хто приходить до Мене, не відчуватиме голоду, і хто буде вірувати в Мене, ніколи не матиме спраги» (Ін. 6, 26-35).

Господи, даючи нам хліб насущний, нагодуй нас їжею нетлінною. Дай нам повсякчас і на будь-якому місці мати відчуття страху Твого, і щоб усе, що б ми не робили, було, за словом Апостола, на славу Твою.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *