Свічка у церкві

Хочемо ми того чи ні, але ми живемо у світі символів і знаків. Вони зустрічають нас на кожному кроці, і навіть тепер, дорогий читачу, коли ти читаєш ці рядки, ти користуєшся ними, щоб ознайомитись із тим, що я хочу до тебе донести. Це дуже добре, адже я тут, а ти десь, на більшій чи меншій відстані, але за допомогою букв, які символізують певні звуки, я можу із тобою поспілкуватись…

Це є у нашому, земному світі, де все, здається зрозумілим. Куди важче є, коли щось хочемо сказати про духовний світ, про самого Господа чи взаємовідношення із Ним. Тут без символів-знаків не обійтись аж ніяк. Важливо тільки, щоб вони нам не заслонили Бога, а вказували шлях до Нього. І Господь у Святому Писанні часто користується такою знаково-символічною мовою. Наприклад, першим знаком-символом, який встановив Господь була… (так-так, не дивуйтесь) веселка. Ми тепер милуємося цим прекрасним створінням, але багато хто і не подумає що вона означає. Але, коли відкриємо книгу Буття 9. 12-16 прочитаємо, що вона є знаком заповіту між Богом і людьми про те, що потопу, який би знищив усе живе на землі, уже не буде. І хто не знає цього, оцінює її чисто естетично, але людина віруюча і знаюча Писання одним поглядом на веселку відтворює у своєму розумі багато подій із Писання: гріх, покарання, милосердя і обіцянку Божу. Тому і робить кожен раз для себе спасительний висновок…

Так само і світильники взагалі та свічки зокрема, мають своє символічне значення. Знаючи його, ми, одним поглядом, рухом, чи жестом, зрозуміємо, скажемо чи зробимо більше, аніж багатьма словами. Тому й помиляються ті, хто говорить, що їх непотрібно…

Свічки і лампади із єлеєм використовувались у храмах із сивої давнини. Одне із перших повелінь даних Мойсею від Господа було повеління зробити світильник із чистого золота із сімома лампадами (Вих. 25. 31 – 37). У старозавітній скинії, світильники були необхідними атрибутами священнослужіння і запалювались увечері перед Господом (Вих. 30. 8), де після вечірньої жертви вони горіли цілу ніч. Це було символом, що Бог є Провідником для народу. «Ти бо – мій світильник, Господи, мій Боже, що освітлюєш мою темряву», – читаємо в Другій книзі Царств (Друга книга Самуїла 22. 29). Пізніше у псалмах Давид вказував на інше символічне значення світильника кажучи, “Слово твоє – світильник перед ногами в мене, світло на моїй стежці.” (Пс. 118. 105).

Цей звичай запалювати світильники перейняли і перші християни та передався він нам аж по сьогоднішній день. Однак, уже ранньохристиянський письменник Тертуліан (бл. 160 – 230) вказував на його новозавітнє символічне значення: “Ми використовуємо світильники не для того, щоб розвіювати морок ночі, але для того, щоб зобразити через це Христа – світло несотворене, без якого ми й у день блукали б у темряві”.

Пізніше почали запалювати свічки й лампади перед гробами мучеників та іконами святих на знак своєї пошани до святині. Святитель Софроній Єрусалимський (638-644) це пояснює так: «Лампади і свічки є образом вічного Світла, і також означають світло, яким сяють праведники».

На символічність свічки вказує і склад речовин, з якої вона зроблена. Віск та олива вже в стародавні часи приносили до храму як жертву Богові. Блаженний Симеон, архиєпископ Солунський (+1429), говорить, що чистий віск означає чистоту і неоскверненість людей, які його приносять, а м’якість і податливість воску символізує наше каяття і готовність до послуху Богові. Горіння ж воскової свічки повинно нас спонукати прагнути через покаяння, очищення та смирення уподібнюватися своєму Отцеві Небесному, бо як віск перетворюється на полум’я, так і людина дією вогню Божественної любові та благодаті повинна стати новим творінням у Христі.

Палаюча свічка – це символ Христа, Божественного Світла, Церкви, благодаті, віри, духовної радості, благочестя. Це видимий знак, що виражає нашу гарячу любов до того, кому або за кого вона ставиться. І якщо немає цієї любові та благовоління, то свічки не мають ніякого значення, жертва наша – марна.

Ми вже на початку сказали, що жоден символ-знак не може нам заслонити, чи, тим більше, замінити Бога. Часто ми думаємо, що як поставили свічку, то виконали свій обов’язок, стали чистими та праведними, – ніби свічка може вмолити й умилостивити за нас Бога. Творячи беззаконня, не зможемо свічками відкупитися від заслуженого покарання. Не може вона за нас зробити те, що маємо зробити ми самі – тобто покаятись, виправити життя, пізнавати Бога через Його Слово та праведне життя. Це маємо зробити ми самі. Тоді і символи, в тому числі і свічка будуть корисними для нас та направлятимуть наші помисли на праведний шлях, адже стануть добрим засобом зосередження нашої уваги у молитві, що послужить зміні нашого життя, та допоможе очиститись від пристрастей.

Нерідко ставимо свічку за здоров’я ближніх, а самі не молимось за них, ніби це має робити поставлена нами свічка, а буває й просимо для них зла. Але вона – доповнення до нашої молитви, свідчення нашої щирості та любові до тих, за кого молимось. Без любові до Господа, без любові до ближнього, без виконання Господніх заповідей – не потрібні наші свічки. Тим більше гріхом є використовувати ці символи Світла Божого та Його любові у справах, які не є Божими: ворожінні, чарах, замовляннях, тощо.

Закінчити хочемо словами св. праведного Івана Кронштадського: “Вогонь свічок та лампад, як і кадило із вугіллям, що горить у ньому та пахучим ладаном, є для нас символом духовного вогню – Святого Духа, який зійшов у вогняних язиках на апостолів, який палить нашу скверну гріховну, просвічує розум і серце, запалює душі наші полумʼям любові до Бога та людей. Вогонь перед святими іконами нагадує нам про полумʼяну любов святих до Бога, через яку вони зненавиділи “світ”, всі його примани та всяку неправду; нагадує нам і про те, що ми повинні служити Богові, молитись Йому із жаром серця… . Так у храмі все повчальне, і немає нічого пустого та непотрібного .”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *