Про відречення від світу (повчання 1; частина 2)

“…Бог, ставши задля нас людиною, звільнив нас від катування ворожого. Бо Бог знищив усю силу ворога, розтрощив саму його міць й увільнив нас з-під його влади, визволив нас від покори й рабства йому, якщо тільки ми самі не захочемо грішити самовільно».

Ось про цю Богом дану нам свободу ми із вами чомусь постійно забуваємо. Навіть ранком, читаючи молитви, чи ввечері, готуючись відійти до сну, читаючи вечірнє Правило, ми якось забуваємо про те, яка свобода нам дана Богом.

«Він дав нам владу, як Він сказав, «наступати на зміїв, і на скорпіонів, і на всю силу ворожу» (Лк. 10, 19)». Дальше говорить преподобний авва Доротей про силу хрещення, яке очищує нас від гріхів. «Святе Хрещення, – як він говорить, – відіймає і знищує всякий гріх». І дальше говорить, що преблагий Бог, знаючи нашу неміч і передбачаючи, що ми й після святого хрещення грішитимемо, – як сказано в Писанні: «помисел людини вельми схильний до зла вже від юності» (Бут. 8, 21), – дав нам за Своїм милосердям святі заповіді, які нас очищують, щоб ми, якщо захочемо, могли знову через їх дотримання очиститися не тільки від наших гріхів, а й від самих пристрастей. Бо пристрасті – це одне, а гріхи – зовсім інше».

Я думаю, що багато із вас знають, в чому є відмінність між гріхами та пристрастями. Пристрасті – це вкорінені гріхи, пристрасті – це такі страшні змії, які звиті в один зміїний клубок зла, яке є в нашій душі. А гріхи – дії та прояви цих пристрастей. В Хрещенні знищуються гріхи, а пристрасті лікуються подвигом християнського життя, лікуються виконанням Заповідей. Хрещення ослаблює дію зла в нашій душі, дає нам захист від зла, але не спасає нас, ніби автоматично чи магічно, для того щоб позбавитися від зла нам потрібно самим потрудитися.

Я думаю, що багато із вас знає святовітцівські повчання про пристрасті. Ви знаєте, що пристрасті починаються від самолюбства, яке є коренем всіх пристрастей. Самолюбство – це збочена любов. Єство людини, створене за образом Божим, а Бог є любов, отже, і наше єство є тією ж любов’ю. Коли людина звертає увагу тільки на себе, зациклюється на собі, то така любов перетворюється в самолюбство. І з цього кореня виростають 8 основних пристрастей: об’їдання, любодіяння, сріблолюбство, гнів, печаль, зневіра, марнославство і гордість. Ці пристрасті є в кожного із нас, вони є в дітях, є в юнаків і в непорочних дівицях, є вони і в старих людях. Інколи вони ховаються, не завжди ми їх бачимо, вони ніби засинають, замасковуються всередині в нас, щоб знову напасти на нас, але вони є в усіх. Не всі ми із вами чинимо тяжкі гріхи, але, на жаль, пристрасті знаходяться в серці кожного із нас. Запитаймо себе: чи ми хочемо їх побачити, чи хочемо з ними боротися?

Як говорить авва Доротей:

«Гріхи ж – це самі дії пристрастей, коли хтось виконує їх на ділі, тобто виконує тілом ті діла, до яких спонукають його пристрасті, бо можна мати пристрасті, але не діяти за ними».

І в святих також діяли пристрасті, але святі протистояли цим діям пристрастей, виконуючи Заповіді Божі.

«Для цього нам заповіді і дані, вони очищують (нас) і від самих наших пристрастей, від найгірших нахилів, що містяться в нашій внутрішній людині».

Ви знаєте, напевно, чим Новозавітні Заповіді відрізняються від Старозавітного Закону. Новозавітні Заповіді вказують нам причину гріха, вказують на пристрасть, яка діє в нашій душі. А Старозавітний Закон він відрізає лише самі прояви пристрастей, лише гріхи. І ось Господь в Євангелії говорить трохи по-іншому, ніж було сказано в одкровенні Мойсею. Ось тут преподобний авва Доротей нам із вами це нагадує.

«Закон сказав: «Не чини перелюбу», а Я кажу, говорить Господь: «Навіть не пожадай». Не май всередині похоті, не май всередині бажання тілесного. Закон сказав: «Не вбивай», а Я кажу: «Навіть не гнівайся» (Мт. 5, 27-28)». Бо коли ти будеш пожадати, хоча б ти сьогодні й не чинив перелюбу, похіть не припинить внутрішньо хвилювати тебе, поки не залучить і до самої дії. Якщо ти гніваєшся на свого брата і дратуєшся ним, то колись впадеш і в лихослів’я, потім почнеш чинити підступи проти нього і так, мало-помалу просуваючись уперед, дійдеш, зрештою, і до вбивства. Ще закон каже: «Око за око, зуб за зуб» тощо (Лев. 24, 20). Христос же навчає не лише терпеливо зносити удар по щоці, а й зі смиренням підставляти другу щоку».

«Закон обмежує зло, закон вчить нас не робити того, чого самі не хочемо отримати від інших. Закон зупиняє дію зла страхом, попереджуючи нас, що якщо ми будемо робити так, то самі постраждаємо від цього зла. Не так діє Заповідь. Метою Владики нашого Христа навчити нас від чого ми впали в ці гріхи, від чого спіткали нас такі злі дні».

Вся людська історія є чередою злих днів, і ціле життя, нас грішних людей, є чередою злих днів. В злі ми часто із вами проводимо все своє життя, лиш іноді ми ніби згадуємо, що ж ми робимо, для чого ми живемо, як ми живемо. Суєта вона крутить нами, захоплює нас, особливо тих, які не мають часу навіть зупинитися і подумати, що ж ти робиш, навіщо, що за думки є в твоїй голові, що за почуття наповнюють твоє серце.

«І ось Господь навчає нас за допомогою святих Заповідей очищатися від самих пристрастей, щоб через них не впасти знову в ті самі гріхи».

Дальше преподобний авва Доротей показує нам «причину» пристрастей, якщо ми з ними боремося, то ми повинні знати причину, як ми вище згадали, що причиною усіх пристрастей є самолюбство. Дещо по-іншому говорить преподобний авва Доротей. Він говорить, нагадуючи нам слова Христа: «Навчіться від Мене, бо Я лагідний і сумирний серцем: і знайдете мир душам вашим» (Мт. 11,29).

Якщо ми із вами хочемо знайти спокій, якщо хочемо віднайти мир, радість, якщо хочемо зберегти у своєму серці Божу благодать, то нам потрібно, обов’язково, навчитися від нього, навчитися лагідності і смиренню.

«Ось тут, – говорить преподобний авва Доротей, – Він показав нам коротко, одним словом, корінь і причину всіх бід і лік від них – причину всього доброго; показав, що гордість скинула нас, що неможливо інакше заслужити помилування, як через протилежне їй, тобто смиренномудрість».

Наступне поучення, після першого, буде посвячено тайні смиренномудрості. Смиренномудрість є деякою тайною. І вже в першому поученні, тут, преподобний авва Доротей вказує на смиренномудрість, як на основну, головну чесноту, без якої неможливо спастися.

«Бо як гордість породжує недбальство, непослух і погибель, так смиренномудрість породжує послух і спасення душі».

«Маю на увазі істинну смиренномудрість, не на словах лише чи в зовнішньому образі смирення, а саме смиренну поставу, що утвердилася в самому серці. Отож той, хто хоче знайти істинне смирення і мир своїй душі, хай навчиться смиренномудрості і побачить, що в ній усяка радість, і всяка слава, і увесь мир – як і в гордості все протилежне. Бо через що зазнали ми всіх цих скорбот? Чи не через нашу гордість? Чи не через наше безумство? Чи не через те, що ми не вгамовуємо нашого злого бажання? Чи не через те, що ми тримаємося нашої гіркої сваволі? Та й через що більше? Чи не була людина після свого сотворення у всякій насолоді, у всякій радості, у всякому спокої, у всякій славі? Чи не була вона в раю? їй було наказано не робити цього, а вона зробила. Чи бачиш гордість? Чи бачиш упертість? Чи бачиш непокору?

Після цього Бог, бачачи таку безсоромність, каже: «Вона божевільна, вона не вміє насолоджуватися радістю. Якщо вона не зазнає нещасть, то піде ще далі й цілковито загине. Бо якщо не пізнає, що таке скорбота, то не пізнає, і що таке спокій». Тоді Бог віддав їй те, чого вона була достойна, і вигнав її з раю. І людину було віддано власному своєму самолюбству і власній волі, щоб вони окрушили її кості, щоб вона навчилася керуватися не сама собою, а Божими заповідями, щоб саме лихо непослуху навчило її легкості послуху, як сказано у пророка: «Покарає тебе відступство твоє» (Єр. 2, 19). Однак милосердя Боже, як я часто казав, не знехтувало своїм сотворінням, а знову вмовляє, знову закликає: «Прийдіть до Мене всі втомлені й обтяжені, і Я облегшу вас» (Мт. 11, 28), немовби каже: «Ось ви трудилися, ось ви постраждали, ось ви відчули лихі наслідки вашої непокори. Прийдіть же тепер, наверніться; прийдіть, пізнайте свою неміч, щоб увійти в спокій і славу вашу. Прийдіть, оживотворіть себе смиренномудрістю замість високомудрування, яким ви себе умертвили. Навчіться від Мене, бо Я лагідний і сумирний серцем: і знайдете полегшу душам вашим» (Мт. 11, 29). О, диво, браття мої, що робить гордість! О, чудо, яка велика сила смиренномудрості! Яка ж бо була потреба у всіх цих вивертах? Якби людина спочатку впокорилася, послухала Бога і зберегла заповідь, то не впала б».

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *