Наприкінці літа, або чого нас навчає піст

Останній місяць літа, що минає – це час багатий на земні плоди та неповторні відтінки природи. Все довкола нагадує нам про той дивний час, коли Бог прикликав до життя Адама, дарувавши йому найпрекрасніше місце на землі. І саме цей час Церква прикликає нас присвятити Богові, молитві, здержливості.

Мати, яка любить своїх дітей, найсмачніший шматок віддає дітям, а діти, якщо вони виховані в любові, то поспішають найдорожчим поділитися із своїми батьками. Теж саме повинно відбуватися і в житті християнина – бачачи, що Господь щедро нас обдаровує земними дарами, не тільки наповнює нас радість від Своєї благодаті, але і Самого Себе дарує людству, ми повинні найдорожче присвятити Богові.

Якщо душа не наповнена Святим Духом, не наповнена Божою благодаттю, то тоді вона шукає чим би цю порожнечу заповнити, тоді людина шукає розваг і ці розваги, як сміття поступово заповнюють серце людини.

Успінський піст дає нам можливість заглянути в своє серце, в свою душу та виправити наш плачевний стан. Першим кроком до покаяння завжди є усвідомлення гріховності. Якщо ми зможемо усвідомити чого нам не вистачає, щоб бути християнами не номінально. Найбільше нам не вистачає любові, віри і рішучості.

Якщо б наші найближчі люди: батько, мати чи діти потребували чогось, терпіли, то чи ми б не поспішили із допомогою? То чому ж тоді, коли ми говоримо, що любимо Господа завдаємо Йому нових терпінь своїми гріхами? Тому що віра наша є малою. Ми не сумніваємося в існуванні Бога, але в той самий час ми не допускаємо Його в своє серце. Нам здається, що не кожен наш гріх може нанести травму Господеві, що ми можемо існувати самі по собі. Подібно як Адам намагався сховатися від того, Хто був його Співрозмовником в Едемі.

І для нас Бог може бути або близько, або далеко, в залежності від нашого настрою. Але, навіть якщо ми усвідомимо, що Бог є поруч, ми не завжди маємо рішучість позбутися гріха. Причина цього дуже проста, боротьбу із власними пристрастями ми звикли сприймати як особистий подвиг, а не як результат співпраці земного творіння і Творця Вселеної. Коли Бог перестане бути для нас далеким, а стане Тим, Хто пройшов «крізь мої члени, мої суглоби, нутро, серце», тоді ми зрозуміємо, що «без Мене ж ви нічого чинити не можете» (Ів. 15,5). Тоді і життя наше зміниться. Що ж потрібно, щоби з нами відбулася така переміна?

Головним засобом для початку нашого духовного зросту служить молитва. Уміння молитися приходить від сповнення молитовного правила. Не упускай вечірніх та ранішніх молитов і це стане першою сходинкою в твоєму духовному житті.

А щоб наші труди не пройшли для нас без користі, то стараймося дотриматися посту. Піст – це час стримання. Відійдімо від телевізора з його розвагами, від зайвої музики по радіо, від світської літератури, яка не приносить користі – це все може почекати два тижні. Не звертаймо уваги на те все суєтне, що не приносить користі для нашої душі, а віддаймо цей свій час в жертву Богові і тільки тоді може постати питання про тілесну здержливість. Нехай тілесний піст стане слугою і помічником в пості духовному, а не навпаки.

Жоден піст не може пройти без головного: можна строго постити і багато молитися, але свого ближнього залишити в нужді і терпінні. Потішмо зажуреного, поможімо потребуючому, не залишмо без допомоги кожного, кого Господь послав нам на нашому життєвому шляху. Такий шлях духовності – найбільш правильний і він найшвидше приведе нас до духовного зросту.

Нехай ці дні короткого Успенського посту стануть для кожного із нас світанком в гріховній пітьмі. Нехай світло Сонця-Христа розвіє всі ті нічні привиди, котрі з’юрмилися навколо нас через нашу байдужість. Цьому сприяє все: і краса передосінньої природи, і радісне тепле сонце, і празник Успіння Пречистої Владичиці, до Котрого і веде нас цей піст.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *