Борги наші, або подвійна мораль християн

«…Тому Царство Небесне схоже на царя, що хотів звести рахунки з слугами своїми. Коли він розпочав зводити рахунки, приведено йому одного, що винен був десять тисяч талантів. А що не мав той чим віддати, то пан і звелів його продати, а й жінку, дітей і все, що він мав, і віддати. Тоді слуга, впавши йому в ноги, поклонився лицем до землі й каже: Потерпи мені, пане, все тобі поверну. І змилосердився пан над тим слугою, відпустив його й подарував йому борг той. Вийшовши той слуга, здибав одного з своїх співслуг, який винен був йому сто динаріїв, схопив його й заходився душити його, кажучи: Віддай, що винен. Тож співслуга його впав йому в ноги й почав його просити: Потерпи мені, я тобі зверну. Та той не хотів, а пішов і кинув його в темницю, аж поки не поверне борг. Якже побачили товариші його, що сталося, засмутились вельми, пішли до свого пана й розповіли йому про все сподіяне. Тоді його пан покликав його і сказав до нього: Слуго лукавий! Я простив тобі ввесь борг той, бо ти мене благав. Чи не слід було й тобі змилосердитись над твоїм товаришем, як я був змилосердився над тобою? І розгнівавшись його пан, передав його катам, аж поки йому не поверне всього боргу. Отак і мій Отець Небесний буде чинити вам, якщо кожний з вас не прощатиме братові своєму з серця свого». (Мт. 18,23-35)

Господь, звертаючись з проповіддю до своїх слухачів, часто говорив алегорично – притчами.

Якщо навчати прямо то це дратує слухачів, натомість навчання у притчах зиушує задуматися слухачів. Ті висновки, до яких він приходять слухачі через міркування – це вже їхні власні умовиводи, це веління власної совісті кожного слухача.

Притчі, сказані Спасителем, дуже різноманітні. Одні зрозумілі без розлогих тлумачень, інші загадкові. Одні притчі Спаситель сам тлумачить для апостолів, а для інших ми не знайдемо пояснень у Євангелії. Але сьогоднішня притча настільки ясна і прозора, що нам залишається лише вчитися на чужих помилках – не робити так, як вчинив нерозумний і жорстокий раб (хоча б просто зі страху перед покаранням – якщо вже немає в нас любові).

Але хотілося б звернути увагу на буквальний зміст цієї притчі, цієї розповіді. Замінимо реалії двотисячолітньої давності на знайомі нам поняття та особи – і отримаємо ось що.

Я взяв кредит на купівлю квартири (машини і т. п.). Борг (з відсотками!) Треба віддавати – інакше банк накладе арешт на моє майно. Але вільних грошей у мене дуже мало, робити щомісячні виплати стає все важче. І тут я згадую: я ж давав у борг своєму приятелеві, він дружині хотів велосипед купити, – зараз я з нього вимагатиму все по повній програмі! Нехай ще радіє, що відсотки платити не доведеться! Набираю номер, без зайвих передмов нагадую про борг. Приятель мнеться, просить відстрочити, готовий віддати завтра, але не весь борг, а частину… Розмова йде вже на підвищених тонах, чути погрози, образи. Ні, бити свого колишнього приятеля я не буду – ми ж цивілізовані люди. Краще я подам на нього до суду. Знову ж і розписку маю…

Знайома ситуація? Не всі, звичайно, купують квартири і машини. Хтось, можливо, позичив сусідові склянку гречки – і виявив наступного дня, що нема чим зустріти родичів, які приїхали в гості. Але ми ж розуміємо, що справа – не в розмірах.

Однак – як же бути? Ясно, що і в притчі, і в нашій історії на новий лад сума, яку винен я, і сума, яку винні мені, – незрівнянні, вони відрізняються в десятки і сотні разів. Ну, а якщо таких боржників у мене багато? Чому я повинен всім прощати? Чим вони кращі за мене? Чому мені борг не прощають, а я зобов’язаний чекати і просити? Чому, чому, чому…

За відповіддю не потрібно далеко ходити. Тому… Тому, що я – християнин. Тому, що я – учень Христа. Тому, що Христос не говорив: «Отче , навіщо Мені помирати за цих недолугих людей? Вони самі вляпалися в усі ці гріхи! Чому Я зобов’язаний…?»

У християнина повинна бути свого роду подвійна мораль. Мені хамлять – а я буду ласкавий і привітний. Мене не люблять – а я буду любити. Починати потрібно з маленького. Ось, наприклад, на березі річки так звані туристи залишили після свого «відпочинку» биті пляшки і гору брудного пластику – а я все це приберу і вивезу на смітник, бо це моя річка, моя земля, моя країна. Тому що я християнин. У мене вимагають борг – я поверну в пору (а краще – достроково), якщо тільки є до цього найменша можливість. Я позичив комусь гроші – краще забуду про ці гроші, а якщо їх раптом повернуть, буде приємний сюрприз.

І все ж, і все ж… Якщо раптом саме така ситуація: я винен – і мені винні?

Перш за все треба розібратися, чому я раптом заліз у борги. Можливо, перед цим я витратив гроші на щось непотрібне? Або я регулярно розтрачував те, що посилає мені Господь? Можливо, те, на що я замахнувся, тішить моє марнославство, але реальної потреби в цій речі у мене немає? У багатьох випадках все це дуже схоже на правду.

А той, хто брав у мене гроші, – адже він, я знаю, ледве зводить кінці з кінцями. І навіть, якщо він захотів купити щось дороге – адже це так зрозуміло: порадувати себе або (швидше за все) своїх близьких подарунком, нехай навіть це і нерозумно, і непрактично.

Мабуть, я потерплю. Десь можна піджати, з чимось можна почекати. А тут, і Господь буде до мене милостивий – видадуть нарешті тринадцяту зарплату, як раніше. Дивишся, і у приятеля мого появляться якісь гроші. Зрештою, мені є у кого позичити на крайній випадок. А у нього – один тільки я і є…

У перших християнських громад було все спільне: «Всі віруючі були вкупі й усе мали спільним» (Ді. 2,44) та «Громада вірних мала одне серце й одну душу, і ні один не називав своїм щось з того, що кому належало, але все в них було спільне» (Ді. 4,32). Для нас зараз це, напевно, неможливо. Але давайте хоча б будемо допомагати один одному. Хай не дарувати – але хоча б давати в борг. І по можливості не вимагати назад. Можливо, просити – але не вимагати… Тоді і Господь не вимагатиме з нас наших боргів.

А як зробити, щоб Господь і зовсім не згадував про них?

На це питання ми знаємо відповідь …

За матеріалами: www.pravmir.ru

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *