Хто згрішив, – він, чи батьки його, тому що родився сліпим?

Проходячи вулицями міста Єрусалиму, Ісус Христос побачив одного сліпонародженого, котрий, швидше всього, збирав милостиню і був відомий багатьом. Вказуючи на нього, його учні запитали: «Скажи нам, вчителю, хто згрішив, – він, чи батьки його, тому що родився сліпим»?

Вся справа в тому, що тогочасні євреї будь-яке нещастя, яке було послане людині вважали покаранням за його гріхи, або гріхи його батьків. Звичайно, що між нашими гріхами і між різного роду терпіннями існує деякий зв’язок. Іноді Провидіння Боже і саме зло допускає з благими намірами.

 Так Бог посилає випробування Авраамові, наказуючи йому принести жертву свого єдиного сина, щоб через це виявити його глибоку віру і послуг Господу Богові. Так діти Якова через заздрість і ненависть до свого брата Йосифа прирікають його на загибель, продаючи єгипетським купцям, але ця обставина привела самого Йосифа до слави, а багатьох інших, в тому числі і сім’ю Якова, врятувала від голодної смерті. Бажаючи виявити довготерпеливість раба свого Йова, Господь допускає всезлобному дияволу накинутися на нього, зі страшними бідами, а потім винагороджує його сторицею. Ось сліпонароджений, про зцілення якого говориться в сьогоднішньому Євангелію, волочив жалюгідний свій стан, як бачимо, не тому, що він чи батьки його вчинили якийсь особливий гріх, хоч, звичайно, і не були чистими від скверни гріха, але як сказав Ісус, щоб на ньому показалися діла Божі. І перед тим, як учні запитали, що означають ці слова, Христос плюнув на землю, створив грязиво, помазав ним очі сліпого, і сказав, щоб він пішов і умився в Силоамській купелі. Той пішов обмився і на своє здивування і радість прозрів. Ось воно, діло Боже, «доки Я в світі, – сказав Христос, – Я світло світу», при цьому слід зауважити, що Господь звершив це чудо без всякого прохання з боку сліпця. Не вимагав перед цим віри, як це, зазвичай, було і тільки вже потім, коли пройшов певний час, він запитав його, чи вірить він в Сина Божого. Не даремно в іншому місці Христос сказав: «бо Отець ваш небесний знає, чого вам треба, перш, ніж ви просите в нього» (Мт. 6,8).

Ісус Христос намащує грязивом очі сліпонародженому, тобто чинить, з людської точки зору, таку дію, яка може ще більше пошкодити очам, ніж їх вилікувати. Але той не протестує. Мало того, без всяких питань: «що це має означати?», «чому, навіщо, для чого?», він йде і покірно виконує повеління Господа. І це тим більше дивно, що адже він не знав, хто це чинить. Напевне, що він відчував своїм серцем милість Божу. Напевне, що його душа була чимось подібна до розореного поля, до того доброго ґрунту, де насіння Боже «плід приносить; і видає один у сто разів, інший у шістдесят, ще інший у тридцять» (Мт.13,23). І справді, як тільки він дізнався, що його доброчинець Син Божий, зразу ж поклонився йому. Без сумніву, цей євангельський сліпонароджений був тим младенцем по вірі, про котрого Господь говорив: «Якщо ви не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Небесне Царство» (Мт.18,3). Тому то Господь одного разу сказав: «Я прославляю тебе, Отче, Господи неба й землі, що ти затаїв це від мудрих та розумних і що відкрив це немовлятам. Так, Отче: бо так тобі було до вподоби» (Мт. 11,25-26).

Ця історія зцілення сліпонародженого, навчає нас, брати і сестри, смиренно і терпеливо переносити ті терпіння і страждання, котрі випадають на нашу долю, бо все бачить Господь і може помилувати нас перш, ніж ми цього очікуємо.

Звідки ми можемо знати чи часом і наші терпіння і страждання не є випробуваннями від Господа, бо все ж таки, все, що діється навколо нас це все відбувається не без його волі, для якихось благих цілей нам поки що невідомих. І нехай з наших вуст не вириваються крики відчаю: «за що?» «Доки, Господи?». Всьому є свій Богом визначений час, котрого ми маємо очікувати в душевній чистоті, як послушні діти.

Нам, звичайно, здається, що все навколо нас відбувається не так, як слід. Дай нам волю, і ми напевне що були б готові перевернути увесь світ, але, слава Богу і на щастя в нас немає такої сили.

Одного разу, святий Іван Золотоустий, якого вигнали із Царгороду, потішаючи свого друга, єпископа, який також був у вигнанні, писав: «Не журися багато, брате, а бери приклад від мене. Коли мене проганяли із Царгороду, я не звернув на це увагу, але говорив сам собі: «Якщо мене хочуть прогнати, нехай виганяють, бо Господня земля і володіння її – вселена. Якщо хочуть розсікти мене навпіл мечем, нехай розсікають, тоді я буду подібним до пророка Ісаї. Якщо захочуть мене в морську безодню вкинути, тоді мені нагадувався пророк Йона. Якщо кинуть мене в рів, тоді я буду уявляти собі Даниїла, якого кинули в рів із левами. Якщо мене поб’ють камінням, тоді я відтворю в своїй душі первомученика і архідиякона Степана. Якщо голову мою відсічуть, то переді мною буде Іван Хреститель. Якщо захочуть маєтки мої взяти, я стану подібним до Йова, який говорив, що «нагим я вийшов із лона матері, нагим і відійду». «Отже, молю тебе, брате, відкинь плач і жалість, і відчай від себе і твори молитву до Бога».

Змирімося ж перед міцною рукою того, у владі котрого і життя, і дихання, і все (Дія. 17,25). Амінь.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *