Коли Господь наш Ісус Христос, йдучи в Єрусалим, входив в якесь село Його зустріли десять прокажених. Вони почали Його просити про помилування: «Ісусе, Наставнику, змилуйся над нами!» (Лук. 17,13).
Для цих нещасних, які були приречені на смерть у муках була безсильною людська допомога. Якщо раб, який трудиться в каменоломнях чи рудниках, або той злочинець, який ув’язнений до кінця життя, мають надію, що вони можуть бути звільнені, то для прокажених такої надії не існувало. Вони були приречені рано чи пізно померти у муках. І, напевно, що вони чули про Ісуса, як про великого Чудотворця і тому вони кричали: «Ісусе, Наставнику, помилуй нас, грішних».
Господь зупинився і сказав до них: «Ідіть та покажіться священикам» (Лук. 17,14). Вони повірили в те, що будуть зцілені, тому пішли в Єрусалимський храм, де священики повинні були засвідчити про їхнє зцілення. І ось ще по дорозі вони відчули силу Божої благодаті, котра влилася в них і їх зцілила. Вони почали собі уявляти, як вони повертаються до своїх домівок, як їх зустрічають зі сльозами радості, як вони обіймають своїх дітей, як вони сидять в колі своїх друзів і розповідають про велике чудо. Вони вже бачили перед своїми очима вогні батьківського дому і стіни Єрусалиму, але забули тільки про одне: забули про Того, Хто їх зцілив.
Зцілені Божою ласкою, вони забули про самого Бога, і з кожною миттю віддалялися від Христа. Дев’ять із них були юдеї, один – самарянин. Юдеї вже з дитинства знали, що на землю має прийти Спаситель. Вони про це чули в синагогах, їх про це вчили змалечку. І це чудо оздоровлення мало би їх переконати, що Спаситель світу перед ними. Однак, вони продовжували йти своїм шляхом. Ті, хто називали себе дітьми Авраама бажали не Бога, а Божих дарів.
Повернувся тільки один самарянин, упав в ноги до Ісуса, почав дякувати Йому і прославляв Його як Месію. Господь сказав до нього: «Хіба не десять очистилось? Де ж дев’ять? І не знайшовся між ними, щоб повернутись, Богові хвалу воздати, ніхто інший, окрім цього чужинця?» (Лук.17,17-18). Це питання було спрямоване до Його учнів, апостолів, щоб вони самі, будучи юдеями, зрозуміли, що Спаситель світу прийшов для всіх людей і для всіх народів. І зараз ці всі народи світу представляв цей самарянин, який лежав біля ніг Христа.
Господь сказав до нього: «Встань, іди: віра твоя спасла тебе» (Лк. 17,19). І тут перед нами виникає питання: про яку віру йде мова? Адже повірили і інші прокажені, що вони зцілилися. Вони в нещасті вірили, а в благополуччі вони забули Бога, як часто щось подібне стається із нами.
Святий Ісаак Сирін говорив: «Я знаю людей, які залишалися твердими в нещасті, але не знаю нікого, хто б змінився в щасті і благополуччі».
Віра самарянина в Христа – це віра в те, що той, хто зцілив тіло може зцілити і душу. Той, хто повернув його знову до народу може відчинити йому ворота раю. Той, хто дав йому очищення від прокази подасть йому прощення гріхів і вічне життя.
Ми повинні завжди дякувати Богові. Багато із нас кажуть: за що нам дякувати Богові, якщо навколо нас терпіння, проблеми, хвороби. Дякувати Богові ми маємо в першу чергу за те, що Він нас створив і дав нам в насліддя землю. Дякувати Богові за те, що Він дав нам віру і що ми належимо до Церкви. Маємо дякувати Богові за те, що він не дав нам загинути в гріхах, але Син Божий зійшов на землю і дав Себе розіп’яти за кожного із нас. Маємо бути вдячні Богові за те, що Господь нам прощає наш гріхи і годує нас Своїм Тілом в Кров’ю. маємо бути вдячні Богові за те, що кожного ранку ми прокидаємося до життя.
Рівно ж маємо бути вдячні Богові за випробовування і страждання, котрі Він нам посилає. Один подвижник сказав: «Нещирий в любові той, хто не буде дякувати Богові в терпінні так само, як і в радості». А інший відповів: «Нещирий той, хто не приймає скорботу як радість і удари як благословення».
Улюбленою молитвою Івана Золотоустого були слова: «Слава Богу за все!».
Горде серце не може дякувати Богові, горде серце завжди озлоблене, воно завжди чимось незадоволене. Гордому достатньо почути одне слово, іноді достатньо одного погляду, щоб його серце наповнилося ненавистю. Серце гордого не знає духовної радості. Лише смиренним відкриваються тайни Божі і тайни Божої любові, тільки смиренний може дякувати Богові за все.