«Яка перша з усіх Заповідей?»

Чи у вас буває таке, що ви відчуваєте себе загнаними, змученими своїми духовними практиками, правилами? Що ви не встигаєте помолитися всі молитви, все прочитати і всім допомогти, кому ви вважаєте, що маєте допомогти. Думаю, що коли книжник запитав Ісуса: “Яка перша з усіх заповідей?” (Мк. 12,28), він був змучений своєю набожністю і дотримуванням усіх заповідей. І тому він хотів дізнатись, яка з них перша, тобто що найважливіше, головне. Відповідь Ісуса нам знайома: “Перша – Слухай Ізраїлю! Наш Господь Бог – Господь Єдиний, і будеш любити Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією душею твоєю, всією думкою твоєю й усією силою твоєю. А друга: Будеш любити ближнього твого, як себе самого. Іншої, більшої від цих, заповіді немає” (Мк. 12, 29 – 31). Можемо сказати, що іншої більшої, іншої важливішої, іншої головнішої, іншої першої від цих заповідей немає.

Раніше, коли я розважав над цими словами, то насамперед звертав увагу на те, що треба любити Бога всім серцем, всією душею, всією думкою, всією силою. Втім, у мене виникало запитання: “Але як це зробити?” І часто я доходив до висновку, що це неможливо – так любити Бога. А якщо це неможливо, то може, мені зосередитися на другій частині заповіді: любити ближнього, як себе самого? Але що означає любити ближнього, як себе? І ця заповідь викликала в мене почуття безпорадності та навіть знеохочення. Пізніше стався переворот у моїх відносинах із Богом. Це було відкриття, що першими у цій відповіді Ісуса є слова: “Слухай, Ізраїлю!” Тобто першим, головним є “Слухай!”

І якщо перша головна заповідь – це слухання, то я запитав Ісуса: “Якщо я маю щось почути, то що маю почути?” І я згадав слова, які Господь сказав своїм учням на останній вечері: “Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного! Як я був полюбив вас, так любіте і ви один одного!” (Йо. 13,34). Тож, я звернувся до Ісуса: “Тоді що означає, що я маю любити своїх ближніх так, як Ти, Христе, полюбив нас?” І знову моєю відповіддю було, що це неможливо. А Він мені відповів: “Ні, ні, йдеться не про те! Перше: почуй, що Я тебе люблю! Любіть один одного, як Я вас полюбив! Тобто все починається від Моєї любові до тебе”. Відтоді я відкрив для себе, що все, що Бог сказав і продовжує говорити до мене, зосереджується в цих трьох словах: “Я тебе люблю!” Господь каже мені: “Слухай, почуй, що Я тебе люблю! Відкрий своє серце на Мою любов! Прийми Мою любов до цілого свого серця! І тоді Моя любов наповнить твою душу, твоє розуміння, тоді Моя любов буде твоєю силою”. Це відкриття є революцією в духовному житті.

Вся складність є в тому, коли я своїми силами хочу любити Бога або ближнього. Але звідки мені взяти і любов до Бога? І тоді я зрозумів те, що моя любов до Бога – це відповідь на Його любов до мене. Коли я пізнаю, як Він сильно мене любить і приймаю Його любов, то починаю на неї відповідати. І в Його любові я усвідомлюю свою цінність: “Ось як мене любить Бог! Ось Він створив світ для мене! Ось після того, як я впав у гріх, Він мене визволив”. І відчуваючи, як Він мене сильно любить, я починаю себе любити, починаю любити своє життя. І пізнаю, що так, як Бог возлюбив мене, так Він возлюбив і мого ближнього. І це відкриває моє серце на любов до ближнього. Так я зрозумів, що моїм головним завданням є слухати, тобто приймати любов Бога. Коли я дивлюся на хрест Ісуса, то бачу там Його любов до мене.

Все починається зі слухання. Корінь людського гріха є в тому, що ми перестали слухати Слово Боже. Згадаймо гріх Єви, Адама, наші гріхи. Коли Адам перестав слухати Бога, він почув брехню диявола. Він відчув біль, перестав чути, що є возлюбленим, цінним. Гріх – це непослух. Тому і визволення від гріха і від диявола базується на тому, щоб слухати Бога. Це не є легким, бо ворог все зробить для того, щоб ми не налаштувалися на хвилю Божого Слова. Але Хрис¬тос для цього й прийшов, щоб ми почули і побачили, якою любов’ю полюбив нас Отець Небесний.

Що ж нам перешкоджає слухати Бога? Я розповім вам історію, яка трапилася в Америці. Одна маленька дівчинка під час відпочинку з батьками попросила у них гроші, щоб купити в спеціальному апараті шоколадку. Вона кинула ці гроші в апарат, засунула руку за шоколадкою і рука там застрягла. Дівчинка не могла витягнути свою руку і дуже сильно плакала. Її батьки злякались і викликали рятувальну службу. Коли рятувальники принесли знаряддя, щоб розрізати апарат і визволити руку дитини, дівчинка ще більше почала плакати. Один із рятувальників приглядався до дівчинки, а потім підійшов до неї і запитав: “Чи ти тримаєш щось у своїй ручці?” Вона йому відповіла: “Та-а-ак! Шоколадку!” А він каже: “Відпусти цю шоколадку!” Дівчинка закричала: ”Це моя шоколадка! Це моя шоколадка!” Тоді рятувальник сказав: “Відпусти! Я тобі дам дві шоколадки!” Коли дівчинка відпустила шоколадку, вона витягнула руку і визволилась.

Ця історія показує, що ми маємо такі шоколадки, які нас поневолюють. Тобто це ті речі в нашому житті, які нас зв’язують, які зв’язують наші вуха. Ісус говорить: “Маючи вуха – не чуєте?” (Мк. 8, 18). Тому що людина прив’язується, зв’язується з чимось, з якимось гріхом. А Господь говорить: “Віддай мені цю шоколадку! Віддай мені цю свою залежність: від твоєї влади, праці, бажання своїми силами задовольнити себе матеріально, від своїх стосунків із кимось. Віддай мені цю свою спробу самому наповнити себе любов’ю! Це тебе не задовольнить! Віддай мені це! Щоб ти міг прийняти Мою любов”.

отець Миколай Лучок
«КАНА християнський журнал для родини»
№6 лютий, 2013.

Хочете придбати часопис “Кана”? Тоді ВАМ сюди

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *