Притча про блудного сина

«В одного чоловіка було два сини. Молодший з них сказав батькові: Тату, дай мені ту частину маєтку, що мені припадає. І батько розділив між ними свій маєток» (Лк. 15:11-12). Можемо собі тільки уявити наскільки важко було батьку від такого бажання сина, проте батьківська любов не суперечить бажанню його дитини. Батько розділює своє майно між двома синами. І молодший син покидає рідну домівку, відправившись в далекі та невідомі краї.

«…зібравши все, подавсь у край далекий і там розтратив свій маєток, живши розпусно» (Лк. 15:13). Молодший син робить свій вибір, замість батьківської опіки та любові, він обирає життя, сповнене розваг, розпусти, розбещеності. Він знаходить багато друзів, які допомагають йому витрачати майно на розваги. І, врешті-решт, розтративши все, він не має жодного шансу на спасіння від голодної смерті

«І от як він усе прогайнував, настав великий голод у тім краю, і він почав бідувати. Пішов він і найнявся до одного з мешканців того краю, і той послав його на своє поле пасти свині» (Лк. 15:14-16). Голод та відчай примушують його їсти свинячу їжу, якої було обмаль. Знайшовши в собі сили, він прагне покаятися, попросити прощення в свого батька, якого так образив. «Опам’ятавшись, він сказав до себе: Скільки то наймитів у мого батька мають подостатком хліба, а я тут з голоду конаю. Встану та й піду до батька мого і скажу йому: Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе! Я недостойний більше зватися твоїм сином. Прийми мене як одного з твоїх наймитів» (Лк. 15:17-19).

Батько, побачивши свого сина ще здалеку, не чекає, коли той наблизиться, а спішить до нього, відкриваючи свої обійми. «І встав він і пішов до батька свого. І як він був іще далеко, побачив його батько його й, змилосердившись, побіг, на шию йому кинувся і поцілував його. Тут син сказав до нього: Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе. Я недостойний більше зватись твоїм сином» (Лк. 15:20-21).

Батько прощає все, його любов випромінює ласку і тепло. «А батько кликнув до слуг своїх: Притьмом принесіть найкращу одіж, одягніть його, дайте йому на руку перстень і сандалі на ноги. Та приведіть годоване теля і заріжте, і їжмо, веселімся, бо цей мій син був мертвий, і ожив, пропав був, і знайшовся. І вони заходились веселитися» (Лк. 15:22-24). Батько радіє та веселиться, бо повернувся його блудний син. Його радість не тільки щира, вона досконала. І він бажає розділити свою радість з усіма.

Старший син, котрий працював на полі, повертаючись додому почув радісні пісні, він перетворюється на заздрісного та злого чоловіка. Він нарікає на свого батька, що той не бажав йому виділити теля для розваг із друзями. Він наскільки звик до багатств свого батька, він був одягнений і не відчував голоду, на його руці завжди був перстень, що не може зрозуміти цієї радості. Адже повернувся блудний син, його рідний брат, котрий розтринькав майно свого батька, повернувшись додому, він отримує ще й пишний бенкет, а не настанови та осудження.

«Батько ж сказав до нього: Ти завжди при мені, дитино, і все моє – твоє. А веселитись і радіти треба було, бо оцей брат твій був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся» (Лк. 15:31-32). В цих словах ми бачимо Любов. Любов, котра «довготерпелива, лагідна, вона не заздрить, не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить» (І Кор. 13:4-7).

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *