Що таке сумління насправді
Сумління — це не просто набір емоцій чи своєрідне «почуття провини за вчинений неправильний крок». У сумлінні є дещо набагато більше, ніж просто каяття чи жаль.
Аби збагнути вчення Католицької Церкви про важливість сумління, необхідно перш за все зрозуміти, чим «сумління» є насправді, оскільки у масовій культурі цей термін часто використовується некоректно та викривлено.
Один із способів хибного розуміння сумління — це сприйняття його як емоційного стану, зведення його до «почуття радості від доброго вчинку» або (особливо) до «почуття провини за поганий учинок». Наприклад, стало звичним казати, що психопати «не мають сумління», але це неправда. У них може бути відсутня емпатія, емоції чи каяття за свої вчинки, але чого їм не бракує — то це сумління у його правильному розумінні. Сумління може викликати у вас жаль, але «сумління» і «жаль (жалкування)» — це не одне й те саме.
У чому ж полягає ця помилка? Як пояснює Катехизм, «сумління є судженням розуму, яким людська особа розпізнає моральну якість конкретного акту, який вона збирається виконати, виконує або вже здійснила» (ККЦ 1778). Катехизм продовжує цитатою святого Йоана Генрі Ньюмена, який описує сумління як «закон нашого розуму». Тобто сумління — це перш за все не справа почуттів; це скоріше формування належних суджень щодо моральності (чи неморальності) конкретної лінії поведінки.
Як працює сумління: три рівні
Сумління має потрійну роль. Воно «включає сприйняття принципів моральності», «їхнє застосування в даних обставинах через практичне розпізнання причин та благ» і, нарешті, «судження про конкретні акти, які ще мають бути здійснені або вже здійснені» (ККЦ 1780).
Таким чином, сумління каже вам:
- що ви не повинні красти;
- що забрати газонокосарку сусіда — це крадіжка, а отже — гріх;
- що ви повинні відчувати провину за те, що забрали газонокосарку сусіда.
«Сумління — це закон нашого розуму». — св. Йоан Генрі Ньюмен
Базові моральні інтуїції
Кардинал Йозеф Ратцінґер (Папа Бенедикт XVI), спираючись на філософів від Платона до Аквіната, описує цей перший рівень сумління як «щось на зразок первинної пам’яті про добро та істину», зазначаючи, що ми знаходимо «внутрішню схильність людини, створеної за образом Божим, до Божественного. З самого свого початку буття людини резонує з одними речами та вступає в конфлікт з іншими».
Професор Дж. Будзішевський називає це «істинами, які ми не можемо не знати». Ось чому нехристиянин і навіть невіруюча людина не можуть уникнути усвідомлення того, що такі речі, як крадіжка та вбивство, є злом… навіть якщо вони не можуть пояснити, звідки вони це знають. К. С. Льюїс називає це «базовими моральними інтуїціями» і каже: «Якщо може існувати розбіжність у думках, яка не викриває одну зі сторін як морального ідіота, то це не інтуїція». Це найпростіші будівельні блоки моралі. Вони не підлягають дискусії, бо немає більш базових принципів, на які можна було б послатися.
Застосування принципів
Другий рівень сумління застосовує ці загальні принципи. Будзішевський пояснює:
На певному етапі розумового розвитку, коли вчитель каже: «Джонні, два плюс два — чотири», Джонні сам бачить, що два плюс два — чотири; інакше ці слова були б для нього беззмістовними. На певному етапі розвитку, коли мати каже: «Джонні! Припини шарпати сестру за волосся! Як би тобі сподобалося, якби хтось пошарпав за волосся тебе?», Джонні сам здатний зрозуміти, що не слід чинити з іншою людиною так, як ти не хочеш, щоб чинили з тобою; інакше цей наказ здавався б йому свавільним. Таке знання не можна просто «напомпувати» ззовні. Мусить бути ґрунт, інакше насіння не зможе пустити коріння.
На цьому другому етапі сумління бере базові моральні принципи (наприклад: «я не повинен чинити зла») і застосовує їх до практичних ситуацій (наприклад: «якщо я не хочу, щоб мені шарпали волосся, то шарпати за волосся сестру — це, мабуть, зло»).
Судження про конкретний акт
Це веде до третьої ролі сумління: формування судження про конкретний акт (наприклад: «шарпати сестру за волосся — це зло, тому я не повинен цього робити»). Саме тут сумління перетинається з емоціями, такими як жаль і гризоти пsumління, ось чому ми можемо говорити про «докори сумління». І йдеться не лише про жаль за минуле: саме на цьому етапі сумління «попереджає», «радить», «спонукає» або «забороняє» щодо дій, які ми ще не вчинили; а якщо ми вже почали діяти, воно може «перевірити судження про дію, втрутитися, зупинити її виконання» або змусити нас переосмислити вчинене.
Завдяки цим трьом ролям «сумління є способом, через який моральне знання знову стає безпосередньо практичним». Тобто сумління використовує ці три кроки, щоб перейти від «чини добро й уникай зла» до «чини це конкретне добро й уникай цього конкретного зла». І саме про таке розуміння сумління Церква має сказати вельми вражаючі речі.
Чому це важливо
Сумління — це механізм, який переводить загальне «чини добро й уникай зла» у конкретне: «чини ось це добро і уникай ось цього зла».
За матеріалами: Catholic Answers
